Пригадую, як ми вперше поїхали взяти участь у Спартакіаді в Івано-Франківську в 2004 році. Фактично, це були перші змагання такого роду між куренями УСП-УПС за довгий час. Тож їхали ми до Франківська з надзвичайним ентузіазмом – хотілося вже з першого разу довести, хто є найспортивнішим куренем.
Було дуже важко, в першу чергу фізично (погодьтеся, навіть спортсменам-професіоналам було би складно протягом одного дня зіграти кілька ігор в футбол, волейбол, баскетбол та ще й в пінг-понг та, насамкінець, пробігти естафету 4 х 200м).
Ситуація розвивалася так, що, зайнявши лише 3 місце з футболу, 2 – баскетболу, 1 – волейболу, лише перемога в естафеті, яка завершувала Спартакіаду, ми могли стати переможцями в загальному заліку. Хай і лише ціною надзусиль, але нам таки вдалося пробігти естафету з найкращим часом та вперше стати Абсолютними Першунами Крайової Спартакіади!
Маленьку ціль було досягнуто, але відчуття ейфорії чомусь не було. Не переконливо якось воно все сталося. Не переконливо. Тож поставили перед собою нову ціль: стати абсолютними першунами спартакіади, перемігши у всіх видах змагань одночасно.
Ой, нелегким вийшов цей шлях до мети! 7 років та 7 спартакіад! Кожного разу чогось бракувало: то в футболі не щастить, то в баскетболі, то знову футболі. Лише волейбол кожного разу вигравали, як то кажуть – на класі, не даючи іншим командам бодай найменшого шансу на успіх.
Одного разу – в 2007 році – не допомогла нам участь навіть двох наших команд. Сподівалися хоч таким чином “обдурити” себе та бодай спільними зусиллями двох команд перемогти у всіх видах. Попри надзвичайно цікаву боротьбу – в першу чергу, між собою (подарували вболівальникам, на правду, зразкові фінали з волейболу та баскетболу між собою) – невдача спіткала нас там, де ми цього найменше чекали – в футболі, де одна з команд була змушена припинити боротьбу вже після першого матчу, а інша задовольнилася лише 3 місцем. Хай ми і зайняли 1 та 2 місце в загальному заліку, та осаду від власної неспроможності лише додалося.
Після провалів в 2008 та 2009 роках, в досягнення такої бажаної цілі вірилося все менше. Та після перерви в 2010 році, коли Спартакіаду для команд УСП-УПС з певних причин не проводили, вкотре зібравши під знамена команди всіх найсильніших, вирішили спробувати знову.
Почалося все, як завше, з футболу. Враховуючи минулий гіркий досвід, вирішили підсилити Пост №1, який традиційно вважався у нас найслабшою ланкою. Тож довелося мені стояти на воротах. По грі було видно, що хлопці мені довіряли та, будучи спокійнішими за власні ворота, активніше атакували ворота суперників. Переглядаючи відео тих ігор, неозброєним оком видно, що в кожній з ігор ми володіли м’ячем десь 60-70% часу, утримуючи опонентів на безпечній відстані від власних воріт. Так, спокійно, впевнено і, можна навіть сказати, дещо академічно ми подолали першу сходинку на шляху до омріяної вершини. Футбол – 1 місце!
Далі йшов баскетбол, якого, небезпідставно, ми трохи, чесно кажучи, побоювались. Все-таки, найменше перемог здобули якраз в кошиківці. Ще й першу гру повинні були грати з Мурликами, які двома роками раніше сенсаційно, але цілком заслужено обіграли нас вже в стартовому матчі. Ми мріяли про реванш. На щастя, все склалося якнайкраще для нас, і цього разу вже ми не залишили на них каменя на камені, впевнено перемігши. Та вся боротьба була ще попереду, адже більшість команд, що беруть участь у спартакіада, приїжджають з конкретним наміром перемогти в певному виді спорту, в якому вважають себе найсильнішими. А баскетбол – якраз той вид, де ми ніколи не мали переваги над іншими. Та цього разу ми грали надзвичайно грамотно та переконливо і як наслідок – перемога. Таким чином, і друга сходинка була успішно подолана. Баскетбол – 1 місце!
Залишалося зробити зовсім трохи – здобути перемогу у змазі з волейболу, в якому за 7 років ми не програли жодної гри! Очікуючи на першу гру, почувалися бадьоро і впевнено, якщо не самовпевнено, будучи практично переконаними в остаточній перемозі. Зовсім трохи не вистачило, щоб ця (само)впевненість не зіграла з нами злий жарт! Фінал. Остання партія. Ми ведемо перед 14 – 7 (гра до 15 очок). До омріяної мети так близько – всього 1 пункт, одна успішна атака або помилка суперника! Та суперник виявився більш ніж достойний. Не здавалися хлопці до останнього та таки зрівняли рахунок. 14 – 14 – і ми мали повне право на паніку в наших рядах. Я не міг повірити в те, що відбувається. Не вірив, що ми ТАКИМ чином можемо змарнувати свої старання. 15 – 14, 16 – 14 – і ось вона – ПЕРЕМОГА! Ми це зробили: таки стали абсолютно Абсолютними Першунами Спартакіади, зайнявши перші місця в усіх трьох видах.
А ковалями цієї славної перемоги стали: Ігор Кітела, Олекса Микитко, Андрій Мудрицький, Богдан Гургач, Андрій Солопов, Назар Вонітовий, Андрій Мельничук, Богдан Чернишов та автор цих рядків. Молодці! Та зупинятися на досягнутому не варто, адже завдання попереду ще важче, ще відповідальніше: відстоювати звання найсильніших. Тож – до нових звершень!
змаг з футболу у Львові