Історія - За океаном: До гурту

“До гурту товариство”
Богдан Кузишин

Роз’їхалися братчики “ЧК” по країнах трьох континентів - Европи, Америки й Австралії і з цим переселенням розпочався третій етап історії Загону “Червона Калина”. Нелегкі були перші кроки на нових поселеннях. Розпорошені в сімох державах (США, Канада, Арґентина, Німеччина, Австрія, Австралія і Франція), ще відповідно не влаштувавшись, почали братчики розшуки одні за одними.

Отаман Загону Ярослав Падох – “Босняк” продовжував видавати “Дружні Послання”, які були головним зв’язком поміж порозкиданими братчиками. Згодом створилися крайові паланки з виборними паланковими осавулами, які були посередниками між Старшиною Загону і членами паланок. Таких крайових паланок було дві - в Канаді (7 братчиків) і в Аргентині (5 братчиків). У США, де оселилося найбільше братчиків “ЧК” (21), було три паланки - в Нью Йорку, Чікаґо і Клівленді. Найбільшою паланкою була паланка в Нью Йорку і тут поселився також отаман “Босняк”. Він продовжував видавати “Дружні Послання” і закликати братчиків до гурту. Ось його заклик у п’ятому “Дружньому Посланні”:
"Ваша Милість Пане Осавуле, Миле Товариство!

Після довгого часу більш чим піврічної мовчанки, оце знову звертаємося до Вас з нашим посланням. І першим словом нашим до Вас нехай буде щире і сердечне слово братерського привітання після довгої розлуки.
Не в добрі й гаразді пройшов нам і Вам той час. Не з добра й гаразду ми не відзивалися до себе. Довершилася за той час трагічна доля приречена нам вже з хвилини нашого відвороту із Рідного Краю, наше конечне, якже смутне розпорошення по цілому широкому світі. На воді і хлібі живучи в таборах Европи ми всеж раділи рідним оточенням, кріпилися нашим зв’язком братерським, нашим сусідством взаємним. І оце як на глум, ми “добровільно” покинули наш гурт і пішли по всьому світу, як листя вітром осіннім розкинуте по полі, щоб втратити ще й цю останню частинку батьківщини нашої ширшої і вужчої - Загону нашого, яким були наші таборові скупчення і наші часті зустрічі. По трьох далеких і розлогих континентах розбилася братерська громада наша. (Про четвертий не згадуймо сьогодні. Може Милостивий Господь збереже наших братів у Рідному Краю перед тією нелюдською землею, подув якої страшніший смерти холодної). На береги трьох далеких і чужих суходолів викинула нас хвиля, залишаючи нас на наші власні сили. У трьох світах чужинецьких нам зготовано долю блудного сина із притчі. Нам і дітям нашим. “Іване без роду, Іване без долі, де не бував, ти куди не блукав...”
Але і цим новим супротивностям не зламати нас. Не йшли ми досі добровільно на це дно, не підем і цим разом. Із трьох далеких сторін світа вже приходять вісті від братів наших, що вони в поті чола стали до будови нового життя. За тими сильнішими з нас підемо всі. Сильніші подадуть помічне рам’я слабшим і прийде час коли ми всі спільним зусиллям здобудемо бодай те, що можна здобути на чужині, умови людського життя і праці, для нас і наших дітей.

Тому, хоч розкинуті по всіх шляхах і всіх просторах світу, тим більше гуртуймося разом, тим щиріше об’єднуймося сердечним братерством нашим, винесеним ще з-під рідних стріх, із золотих часів юнацьких. Поза нашим індивідуальним і родинним життям створім життя родини Загону нашого, створім життя братства нашого, таке міцне, щоб ніякі простори, ніякі умови й трудності життєві не подолали його.

Миле Товариство! Прийшов на нас найважчий, хоч і сподіваний, час проби. Час важкої проби, яка або розпорошить нас так, що сліду по нас не останеться, або зв’яже нас ще сильніше, як колинебудь досі. Від нас залежить вислід роботи. Оточені чужим морем людей і обставин ми можемо знайти в дружбі нашій велику опору й відраду, а то й поміч приятельську в потребі. Тому плекаймо дружбу нашу. Плекаймо спомини прожитих спільно, в добрі і злі, довгих двадцять і п’ять літ. Не даймо загинути їм і померти з ними разом нашим молодечим мріям і змаганням, які завжди дотепер освічували нам найважчі дні життя нашого.

Кріпкі союзом нашим, задивлені в нашу мітичну “Червону Калину” ми перетриваємо за Божою допомогою і ці трудні роки й не зламаємо наших обітів й не понизимо прапорів молодечих ідеалів наших й скоріше чи пізніше занесемо їх на Рідну Землю й передамо нашим наслідникам, дай Боже, щасливішим за нас. Тому, до гурту, Товариство!
“Ніщо нам лихо ні пригоди”, ніщо нам тисячі миль води й суходолу, що лягли поміж нами. Ми переборемо їх щирою нашою любов’ю братерською й наша двадцятип’ятилітня дружба останеться живою й зогріватиме наші душі у нових, невідомих нам десятиліттях, як колись зогрівали наші тіла казкові ватри нашого Загону у холодні ночі незабутніх карпатських мандрівок.

Розпалюємо, ні не розпалюємо, лише підсичуємо, примерклу ватру нашої “червоно-калинної”  родини. Усіх Вас, Друзі милі, кличемо до її копа, усіх до одного”.
“Дружні Послання” були не тільки зв’язком поміж порозкиданими членами Загону. Тут друкувалися думки наших братчиків про форму організації українського Пласту в Америці, про загальнопластові обов’язки, про матірні курені і проблеми сеньйорських куренів. Тут друкувалися щирі листи наших друзів, їхні мрії про повернення на Україну, їхня журба про дітей, родину, про прожиток в чужих, незнаних їм землях. На сторінках “Дружніх Послань” знаходимо палкі привіти з нагоди Різдва чи Великодня. Ось різдв’яне послання Січового Діда-ІІ – “Марка”  :

“Коли у Святвечірню годину засяє зірка на небі,
Коли сім’ї Ваші зберуться довкруг святкового стола,
Коли в вухах лящатимуть радісні голосочки дітей біля ялинки,
Тоді - я знаю - в грудях здавить щось невимовне,
Тоді в очах заблиснуть сльози, а в горлі застрягнуть слова колядки...
І всі Ви, як один, на крилах спомину полинете через море широке, через краї далекі до Рідної Землі, до тих, що там зосталися, що борються, страждають.
Тоді згадаєте великих Покійників наших, які ніколи вже не засядуть до спільної трапези, яких забуті могилки сніговою пеленою повиті.
Тоді цілою істотою своєю відчуєте, що Ви до ГУРТУ належите, Друзі!
І хоч нас ділять простори далекі, то серця наші в один такт б’ються, спільну ідею леліємо, спільними бажаннями і почуваннями палаємо.
Тож у Святвечір бажаю, бодай символічно, поділитися просфорою з Вами.
І підношу її в першу чергу сідоглавому НАЧАЛЬНОМУ ПЛАСТУНОВІ, підношу її нашому ПЛАСТОВОМУ ПРОВОДОВІ, братнім СЕНЬЙОРСЬКИМ КУРЕНЯМ.
Ламаю її з Тобою, МИЛОСТЕ ОТАМАНЕ ЗАГОНУ, ламаю її з Вами, “ЧЕРВОНІ” Й “ЗЕЛЕНІ” ДРУЗІ мої.
Дай Боже, щоби сповнилися мрії наші, надії потоптані.
Дай Боже побідно перейти всі зрадливі яри - перешкоди нашого життєвого шляху.
Дай Боже високо піднести вгору наш прапор.
Дай Боже помолитися на ВІЛЬНІЙ ЗЕМЛІ БАТЬКІВ наших.
Христос родився - Славіте Його!”
“Марко”

Багато часу і труду завдав собі наш покійний отаман “Босняк” видаючи ці “Дружні Послання”, яких від вересня 1948 року до серпня 1951 року було дванадцять. У зверненнях до братчиків Загону, “Босняк” старався додержуватися мови козацького барокко, а декотрі з братчиків відповідали такою ж мовою. Одним із кращих прикладів є лист “ЕКА” до “Босняка”, як відгук на Генеральну Раду в Цуфенгавзен. (Цей лист знайде читач у розділі “Червонокалинівський гумор”).
Але “Дружні Послання” були тільки одним із засобів вдержання контакту поміж порозкиданими членами “ЧК”, бо вже 26 листопада 1949 року в Нью Йорку відбулися перші сходини братчиків “ЧК” в Америці. У цих сходинах взяло участь 8 братчиків (“Босняк”, “Слонь”, “Медвідь”, “Малий Ромцьо”, “Прищіпка”, “Пан Кошовий”, “Бой” і Салдан) і вони були присвячені проблемам відновлення зв’язків та іншим організаційним справам Загону. Ньюйорська паланка відбула ще двоє сходин, а саме: 18 березня та 2-го квітня 1950 року обидва рази в Нью Йорку. У сходинах 18 березня взяло участь 6 братчиків (Ярослав Падох-“Босняк”, Остап Савчинський - “Медвідь”, Роман Петріна –“Малий Ромцьо”, Володимир Дармохвал – “Слонь”, Ярослав Бойдуник – “Бой” та Іван Галій – “Мшана”). На цих сходинах обдумували питання прийняття нових членів і відмолодження Загону, та обговорювали низку проблем зв’язаних з ювілеєм Загону.

Сходини 2 квітня 1950 року відбулися в домівці УСС-ів в наявності 9 членів (Ярослав Падох-“Босняк”, Остап Савчинський – “Медвідь”, Володимир Дармохвал –“Слонь”, Іван Галій - “Мшана”, Ярослав Салдан, Микола Ценко – “Рамзес”, Богдан Петріна - “Бодьо”, Гриць Мельник – “Прищіпка” і Ярослав Бойдуник – “Бой”). На цих сходинах, крім організаційних справ, порушено справу легалізації Пласту в Америці та ще раз справу відсвяткування ювілею Загону і відбуття ювілейної Генеральної Ради Загону, яка припадала якраз в цьому 1950 році.

Крім цих сходин відбулася в Нью Йорку 12 лютого 1950 року Рада Генеральної Старшини Загону в якій взяли участь отаман Ярослав Падох - “Босняк”, підскарбій Остап Савчинський – “Медвідь” та наказний канцлер - Михайло Поточняк – “Палеолог”. В програмі Ради Генеральної Старшини були (1) організація Загону після переселення, (2) ювілей Загону та (3) фінанси Загону. 26 травня 1950 року відбулися сходини клівлендської паланки, в яких взяли участь генеральний суддя Володимир Ерденберґер - “Дуко”, Осип Диба - “Дупцьо” і Ярослав Падох - “Босняк”. На цих сходинах обговорено важніші справи Загону, зокрема ювілей Загону та Генеральну Раду Загону.