Історія - За океаном: Золотий ювілей Загону

Золотий Ювілей Загону

І хоч ювілейні святкування покрилися серпанком смутку через передчасну смерть Січового Діда - III – “Дука”, Мала Рада Загону рішила провести святкування 50-ліття Загону і доручила Богданові Титлі – “Фріцові”, Маркіянові Титлі – “Тускові” і Богданові Кузишинові – “Кузьові” підготовити і провести дводенну зустріч з нагоди 50-ліття заснування Загону. На нарадах з отаманом Іваном Лучечком – “Івасем” та ще декількома братчиками рішено слідуюче:

1. Відбути дводенну зустріч  в Гантерських горах, в штаті Нью-Йорк, 18 і 19 вересня 1976 р. в мотелі “Ксеня” панства Кобзярів.
2. Характер зустрічі - відзначення роковин заснування Загону. До участі рішено запросити родини наших померлих братчиків, всіх членів та прихильників Загону, все пластове “начальство” як крайового так і головного проводу Пласту. Зустріч складатиметься з святкової частини (спільна вечеря і церковні відправи) та товариської частини (вечірка з танцями і пікнік).
3. Звернути увагу на участь в зустрічі нашого доростаючого покоління.
4. Заохотити до зустрічі далеко віддалених братчиків.

З огляду на те, що багато молодших братчиків 5-го Куреня не могли б взяти участи у святкуваннях через участь у весіллі братчика Савчина в Канаді, на їхнє прохання, зустріч перенесено на 25 і 26 вересня 1976. Розіслано запрошення до всіх вже згаданих пластових проводів, курінних капелянів, родин наших братчиків, сеньйорських куренів та колишніх членів, які з тої чи іншої причини покинули Загін. Почалися інтенсивні підготування святкувань 50-ліття.
В суботу 25 вересня, 1976 р. була погідна осіння погода. До “Ксені” чимраз більше і більше заїжджали авта повні дітей, жінок, бабусь, дідів та в дбайливо випрасуваних одностроях і калиною заквітчаних капелюхах різного віку пластунів. Всі спішилися щоб не запізнитись на відкриття святкувань. Велика заля “Ксені” купалася в зелені калинових листків та горіла червоними калиновими ягідками. На головній стіні велика ювілейна “ЕКО” - ва відзнака, а по боках столика з мікрофоном курінний прапор та похідні знамена обох куренів “ЧК”.

Біля 6-ої години вечора святково прибрана заля почала наповнятися людьми. В довгих сукнях прибували на залю пані - червонокалинівські дружини зі своїми святково вдягненими чоловіками, молодцю та дітьми. Почалися святкування. Грімко пролунав гімн Загону “Гей, у лузі”, а братчик Богдан Титла – “Фріц”, який керував програмою ювілею, попросив братчика о. Лева Ґолдейда провести молитву. Промовляли колишній курінний Ярослав Рак – “Мортик”, та перший курінний отаман 23-го старшопластунського куреня Володимир Стойко – “Великий ВУ”. Ось, що говорив “Великий ВУ”:
“Всечесніший Отче, Достойні Представники пластових Проводів, Ваша Милосте Отамане Загону, дорогі приятелі, які звеличають наш Ювілей, дорогі братчики Загону “Червона Калина”!

Мушу признатись, що я зараз дещо у піднесеному настрої, бо це перший раз мені доводиться бути співучасником ювілею. Ювілей, звичайно - це період, в якому одиниця чи група внесла вклад для добра своєї громади, для добра свого народу. З другого боку, ювілей рівночасно є пригадкою для нас, а в першу чергу для тої другої групи, яку я репрезентую. Для цеї групи - це чверть століття пройденого шляху. І якщо це не повіває певним осіннім смутком, то все ж таки весняна мелянхолія вже пригадує нам, що нам прорідло волосся, як говориться в одній з українських пісень – “порох з пройдених доріг ліг нам на скроні”. Тих п’ятдесят років, які курінь пройшов першого грона, від того чвертьстоліття, протягом якого ми з ними ділили і творили історію нашого Загону. Хоч, звичайно як і в усіх суспільних групах були недотягнення, одначе я стою сьогодні перед Вами, я є гордий, що помимо постійно наростаючих для кожного з нас щоденних обов’язків, ми не потонули в приватних проблемах, а протягом цілого часу старались і діяли в напрямку тих ідеалів, які зібрали нас в той гурт.

Я не буду задумуватися, не буду говорити про наші успіхи. Для мене ювілей - це зупинка на котрій не треба оглядатися назад, а краще спрямувати очі наперед, бо час постійно насуває змінні ситуації, нові проблеми. Сьогодні український Пласт, як і вся українська діяспора, стоїть перед цілим рядом різних проблем, і такий ювілей повинен бути скріпленням нашого віддання ідеалам, задля яких ми зійшлися, задля яких, як було сказано, цілий ряд тих найкращих віддали своє життя. В центрі уваги нашого Загону завжди був Київ. Ми пригадуємо, як по закінченні війни ми роз’їхались кожний до свого місця призначення за океаном і коли приходили моменти святкового піднесення, ми здоровили себе різдвяними картками, які звичайно кінчалися – “дай Боже святкувати друге Різдво на Україні!” Цей час минувся. Одначе, мої друзі! Протягом більше тисячу років, тисячолітня жидівська діяспора кожного року вітала себе і дальше вітає – “на другий рік - в Єрусалимі!” Це для них символ. Це символіка. Це скріплення душі того народу, щоб орієнтуватися на Єрусалим, на рідну землю.

Це пригадка. Що б ми не робили - це недокінчене діло. Чи це буде здійснене нами, чи це діло буде здійснене нашими дітьми, чи може внуками, для нас мусить на ціле життя залишитися клич – “завтра в Києві!”
Я хотів би, якщо ми винесемо щонебудь з нашої зустрічі, щоб ми винесли його по-новому, по-молодечому, як тоді в 1950-му році організували наш старшопластунський курінь. Я бажав би, щоб наші нащадки зрозуміли ці наші хотіння і щоб цей клич не тільки дійшов до них, але щоб вони передали його своїм нащадкам, своїм внукам і правнукам. Так! Друзі, я бажаю, якщо ми не запалимо ватри на Хортиці, ми запалимо її на берегах Дніпра!”
Точніше про святкування 50-ліття Загону, читач довідається з репортажу “Босняка”, який був друкований в щоденнику “Свобода” 1 жовтня, 1976 р. і який ми в цілості передруковуємо.

“Нью Йорк. - Одне із трьох найстарших об’єднань Пласту, що безперервно існують і діють понад п’ятдесять років, відомий не тільки в пластовому, але й широкому громадському світі, Загін “Червона Калина” відбув минулої суботи й неділі, 25 і 26 вересня, 1976 р. свій 50-літній ювілей в приміщеннях пансіону “Ксеня” в Гантері. Рівно 125 членів великої родини Загону, яка об’єднує пластунів-сеньйорів 5-го Куреня й старших пластунів 23-го Куреня, заповнили простору їдальню й побічні залі “Ксені”, щоб вислухати ювілейну програму та спільно погуторити при святковій вечері.
Ювілейне свято розпочато відспіванням гімну Загону та УСС “Гей, у лузі червона калина”. Ця пісня стала офіційним гімном Загону від свого 25-ліття, з нагоди якого в 1951 році президія Головної Ради Братства УСС “у признанні заслуг Загону “Червона Калина” для культу ідеї Українського Січового Стрілецтва надала Загонові право на вживання під пластовою лелією стрілецької кокарди та зобов’язала членів Загону “надальше плекати ідею УСС, як вицвіт новітнього військового зриву України”.

Програмою ювілею керував пластун-сеньйор, колишній отаман Загону, Богдан Титла. В своїм вступнім слові він відзначив вагу Пласту, а зокрема таких літніх, традиційних його з’єднань, як Загін “Червона Калина”, зокрема на тлі складних умов життя й не менш складних вимог сучасної людини, зокрема ж молоді. Після його слова вікарій Загону пл. сен. о. Лев Ґолдейд  молитвою просив Божого благословення для достойного проведення ювілею й дальшої праці Загону та його братства. Молитовний настрій присутніх помітно підняв привіт та благословення для Загону Блаженнішого Патріярха Йосифа, виготовлений у вигляді високомистецької грамоти, яку після відчитання й гучних оплесків вивішено над президіяльним столом ювілейної залі.

Патріярший привіт повертав до раннього 1930 року, коли Блажєнніший Патріярх, тодішній митрат Львівської Митрополії й ректор Духовної Академії, потаємно, ховаючись від поліції, посвятив прапор Загону серед могил Українських Січових Стрільців, поляглих в 1915 р.- в першому, після шести століть неволі, бою за визволення України, на горі Маківці.
Основою ювілейної програми були короткі промови колишніх курінних “Давньої Калини” з-перед 50-ти років й “Молодшої Калини” з-перед 25 років, тобто з 1951 року, коли коло старокрайових ветеранів значно побільшилося новими старшими пластунами, а згодом сеньйорами. Курінні - Ярослав Рак і Володимир Стойко - започаткували ювілейну розповідь про минуле Загону, а їх спогади та висновки доповнив колишній Отаман Загону Ярослав Падох. Промовець з’ясував географічне й ідеологічне тло, на якому постав й розвинувся Загін “Червона Калина”. Унікальність Стрия і Стрийщини, як колиски УСС - першої збройної сили Західної України від 14-го сторіччя, на терені якої відбувся перший бій УСС на горі Маківці, підкреслила, це не менш унікальна, єдина Пластова Сотня, що увійшла в склад Третьої Дивізії УГА, стаціонарної в Стрию. До того ж в невеличкій збройній силі, яка пляново зайняла Стрий першого листопада 1918 р., найчисленнішу групу становили місцеві пластуни, які згодом увійшли до Пластової Сотні. Пластова група зайняла найважливіші частини міста,- залізничний двірець та маґістрат, й вивісила український прапор на стрийській ратуші. А потім, до унікальності Стрия долучилася найновіша збройна історія Галичини. Стрийщина дала чотирьох крайових командантів ОУН - Охримовича, Бандеру, Ребета й Тимчія та шефа штабу УПА - Гасина. Всі вони пластуни й члени стрийського середовища Загону. Болюче, хоч як же почесне, записано в історії цього унікального пластового з’єднання, що на всіх фронтах нашої визвольної боротьби - польському, російському й німецькому, поліг щотретій братчик Загону - на всіх 66 членів старої ґвардії смертю героїв полягло 22! З особливою пошаною згадано молодих, 14-15 -літніх героїв, членів Пластової Сотні й учасників Першого Листопада в Стрию, недавно померлих Володимира Дармохвала і Романа Петріну та вшановано вставанням з місць і многолітствієм присутнього маестра над маестрами, члена Загону, Едварда Козака. Належну пошану віддано також вже покійному пл. сен. Дам’янові Пеленському, основникові Пласту в Стрию 1912 р., та організаторові комендантові Пластової Сотні. Описана вгорі героїка поклала, за словами доповідача, виразну печать на назву, ідеологію та характер ювілята - Загін. Вона й досі закликає десятки найкращої пластової молоді під значки й прапор Загону.

Після історично-ювілейної частини програми, голова Пластового Сеньйорату, Теодозій Самотулка, вітав Загін від пластового сеньйорату, а пл. сен. Андрій Мицьо, голова Крайової Пластової Старшини, від загалу Пласту в США. Відчитано ряд привітів, м. ін. Начального Пластуна, Юрія Старосольського, та голови Головної Пластової Булави Романа Рогожі.
Після святкової вечері у розваговій програмі, якою керував ст. пл. Андрій Чировський, пл. сен. Євген Титла відспівав декілька, пісень при акомпаніяменті ст. пл. Олеся Кузишина, а член Загону славетний “Еко” - Едвард Козак, з’ясував по-своєму передісторію та ранню історію Загону і його “предків” - довоєнного Пласту й післявоєнного П’ятого Куреня ім. Я.Осьмомисла в Стрию, ілюструючи свою розповідь, в стилі Гриця Зозулі, низкою карикатур найвизначніших ранніх членів Загону, зокрема членів Пластової Сотні.

Унікальна розповідь “Ека”, як звичайно, подала глибокі думки в гумористичній формі. Ще досі непевен він, чи добре виконав свою хлоп’ячу присягу, яку провів з ним й іншими кільканад-цятилітніми пластунами перед 1-им листопадом 1918 р., УСС Льоньо Лотоцький – “обороняти Україну на суші, морі і в повітрі”...

Словом отамана Загону Івана Лучечка й відспіванням пластового гімну закінчено суботню програму ювілейної зустрічі, після якої новозаложена оркестра Загону, в склад якої входять брати Декайли, брати Кузишини, Орест Вірстюк і Оксана Тромса, під кермою Олеся Кузишина, грала братії Загону до танців.
А в неділю пл. сен. о. Лев Ґолдейд відправив в місцевій церкві св. Івана Хрестителя Службу Божу в наміренні Загону та панахиду за душі його поляглих й померлих членів, довгий список яких відчитав отаман під звуки “Вічная Пам’ять” хору Загону.

В повних пластових одностроях із причепленою ювілейною відзнакою, яку запроектував пл. сен. Едвард Козак, під своїм прапором, козацьким бунчуком та курінними значками, Загін відійшов до “Ксені”, де дружини членів Загону підготовили пластовий пікнік.”
Повертаючись з ювілею, на прощання “Боснякові”, “Медвідь” одверто заявив, що на наступне 50-ліття Загону вже більше не поїде і нехай собі “Босняк” шукає іншого водія – “О, добре, що Ти завчасу повідомив, бо я ще подумаю про це” - зовсім серйозно відповів “Босняк” - його приятель з юних літ.