Історія - Рідними плаями: П'ятий Курінь

П’ятий курінь ім. Кн. Ярослава Осьмомисла

Передвісником Загону “Червона Калина” був полк, згодом перейменований на “5-ий юнацький курінь ім. Кн. Ярослава Осьмомисла”. У ньому згуртувались майже всі майбутні члени Загону “Червона Калина” і в ньому вони відбули свій пластовий гарт. Неможливо було б писати історію Загону “Червона Калина”, оминаючи історію 5-го юнацького куреня. Перші кроки 5-го полку описав Ярослав Падох – “Босняк” у своєму нарисі про “Стрийський Пласт”, поміщеному в збірнику Стрийщини ось так:

“Повернувшись з полону, з польського табору в Домбю в 1920 р. Володимир Татомир, якого звільнено передчасно, як неповнолітнього, відразу взявся до двох перерваних визвольною війною завдань: закінчення гімназійного навчання та відновлення Пласту. Разом із Богданом Нижанківським, старшим віком і пластовою службою, та молодшими Романом Файглем, Ярославом Білинським і Ярославом Бутковським зібрали давню пластову громаду й стали добирати нових кандидатів на пластунів. Перші кроки відбувалися потаємно, бо польська шкільна адміністрація не дала згоди на відновлення Пласту в гімназії. На сходинах обрано першу команду полку в такому складі: Володимир Татомир - сотник (згодом полковник), Ярослав Бутковський - заступник, Ярослав Білинський - прокуратор, Роман Файгель - писар і Юрій Шматера. Домівка поміщувалася в Касі Ощадности при вул. Трибунальській (пізніше школа Українського Музичного Інституту), але з неї мало користали, бо в Лугах було безпечніше. В скорому часі, не дивлячись на підпільну діяльність, відділ начисляв коло 80 членів. Вели його здебільшого учні 8-ої кляси, які, з кількома винятками, були недавніми вояками УГА. Багато колишніх пластунів було чинних в підпіллі й тому не мали часу займатися пластовою діяльністю. Але й між активними пластунами було багато членів УВО, а згодом ОУН. Приходили нові наступники. Між ними були, за споминами Володимира Татомира, Богдан Петріна, Володимир Ерденберґер, два Охримовичі (Степан і Теодосій), три Раки (Богдан, Ярослав і Роман), Володимир Дармохвал, Юрій Шматера, Павло Калитовський, Яворський-мол., Володимир Ничай, два Івасики (Роман і Омелян), два Винницькі, Ярослав Падох, Євген Юлій Пеленський, Осип Грицак, Осип Карачевський, Осип Ґіба. Не зважаючи на тайність Пласту, Татомир зумів зібрати більшість гімназистів і заставити їх до того, щоб за його словами “головні пластові обов’язки були (для них) дійсно дороговказом у житті, а не писаними словами пластових підручників”. Татомир зібрав чимало активних гімназистів - пластунів: Богдана Чехута, Павла Клима, Степана і Остапа Каратницьких, Степана Бандеру, Осипа Грицака, Степана Новицького, Олексу Кота, Михайла Поточняка, Н. Лянґнера, Петра Лучку, Н. Різника, Романа, Богдана й Мирослава Петрінів, Дмитра Яцева, Юліяна Гошовського, Олексу Гасина, Гриця Мельника, Гриця Барабаша, Ярослава Спольського і ін”. 

У 1921 р. після матури Татомира, команду полку очолив Ярослав Бутковський, а в 1922 - Юрій Шматера. В цьому періоді полк відбував багато коротших і довших прогулянок під час шкільного року і в часі вакацій. Перша прогулянка полку відбулася в червні 1921 р. на вершок гори Парашки під опікою професора Юліяна Мінка. Друга прогулянка, разом із львівськими пластунами відбулася вліті 1921 року. Вона тривала 2 дні з нічлігом у мисливській митрополичій палаті в Корчині.

Наступна прогулянка разом із львівськими пластунами відбулася в липні 1922 р. на гору Маківку, метою якої було упорядкування стрілецьких могил. З того року опіку над Маківкою перейняв на себе стрийський кіш.
Вже наступного року (літом 1923 р.) з 5-го куреня вийшли в гори 2 гуртки на довші краєзнавчі прогулянки. Один - крізь Бойківщину, а другий - в Ґорґани. Згодом оба ці гуртки створили гурток “Плавців”, який у 1924 р. мандрував повний місяць верхами Ґорган і Чорногори та селами Гуцульщини. Прогулянка відбулася під проводом Степана Каратницького - “Старого Цика”.

Та найчастішими і найпопулярнішими були прогулянки до скал с. Бубнища, де колись скривався Довбуш. Одну із них описав Володимир Ерденберґер п.н. “Прогулька до Бубнищ - 1923 р.”, поміщена в “Спогадах”. У тому ж часі 1922/1923 рр. народжувалася ідея водного пластування. П’ятий курінь видавав журнал “Сплав”, що був скороченням назви Стрийський Пластовий Вісник. Редаґував його Олесь Кот, герой пластової епопеї про “Кота й ковбасу”, а друкував Ярослав Рак. В 1923 р. стрийські пластуни зі села Добряни зорганізували водний гурток “Бобрів” і в 1924 р. відбули перший однотижневий водний табір в селі Іванівці над рікою Стрий. В пізніших роках - 1927 і 1928 відбулися човном “Гамалія” водні прогулянки спочатку рікою Стриєм, а дальше Дністром до м. Заліщики. Прогулянкою у 1927 р. керував Ярослав Рак – “Мортик”, а в 1928 р. - Петро Савчинський.

Водне пластування куреня навесело описав Богдан Чехут – “Марко” в статті “По морю, по морю”, поміщену в “Спогадах”.
Невід’ємною частиною виховання юнаків 5-го куреня були численні курінні, кошові обласні й крайові табори. На жаль, історії всіх цих таборів відтворити не можна. Відійшли на Вічну Ватру майже всі учасники цих таборів, пропало багато писаних матеріялів. Варта згадати, що відбувались вони чи то недалеко від міста, чи то дальше в Карпатах, на Дністрі, або й подальшому бойківському чи гуцульському підгір’ях.
До таких, про які спомини залишились, належить обласний інструкторський табір на “Соколі” в липні 1926 р., де комендантом табору був Іван Чмола, а обозним, колишній стрийський пластун, тоді вже “Лісовий Чорт”, Ярема Веселовський. Почесне місце в цьому вишколі й при найважчих працях при будові табору зайняв стрийський гурток, в якому були Ярослав і Роман Раки, Остап і Петро Савчинські, Степан Новицький, Ярослав Петріна, Павлюк, Дидишин, Богдан Галайчук, Роман Ерденберґер і Олександер Кот. Кот увійшов в історію пластового таборового гумору, як головний герой, побіч кошового стрийського коша Ярослава Рака – “Мортика”, в пісні про “Кота-пластуна, якому пропала ковбаса”.
Навесело написаний спомин про цю ковбасу знайде читач у гуморесці Богдана Чехута - “Марка” “Про кота і його ковбасу”, а про табір у статті Остапа Савчинського - “Медведя” “А в таборі на “Соколі”. Тут варта згадати, що найкращими спортовцями на таборі були стрийські пластуни.

Після вибору курінної команди на 1929 - 1930 роки розпочалися заходи для придбання курінного прапора. Його посвячення відбулося на Великдень 1930 року в присутності багато делеґацій і гостей з інших пластових осередків. Врочиста академія з нагоди посвячення прапора відбулася в Народнім Домі, а прийняття, яке влаштував курінь “Спартанки”, у пластовій домівці. Придбання і посвячення прапора відбулося без дозволу директора гімназії Вілька, який зажадав, щоб прапор віддали йому. Його дальша доля невідома.

Із 1925 р. найстарший гурток “Пугачі” покидає ряди юнацтва і творить, перший на терені Стрия, курінь старших пластунів. Щорічно міняється обличчя куреня ім. Ярослава Осьмомисла. До старшого пластунства переходять ті, які переступили вік юнацтва, а на зміну їм приходять гуртки із новацтва. І так до пропам’ятного 1930 року, коли-то польський уряд розв’язує Пласт.