Історія - За океаном: Посвячення прапору

На кривавий, на .відплатний бій,
І застромить перший знак побіди
Прапор наш, на Маківці святій!
(Р.Купчинський)

Ми, які в році 50-ліття українського Пласту, маємо щастя на вільній землі великого свободолюбця ВАШІНҐТОНА, стояти перед відтвореним прапором Загону “Червона Калина”, об’єднаних куренів 5-го УПС і 23-го УСП, виконаним в Европі за проектом зі США, з’єднуємося оце, щоб у спільності духа й життя плекати вільну рідну культуру і традицію незалежної державности.

Перший наш прапор, тоді старшопластунського 2-го Куреня УСП, посвятили ми за благословенням Владики - ісповідника КИР ЙОСИФА СЛІПОГО, в п’ятиліття існування, на могилах УСС-ів на священній горі Маківці в Карпатах, сьогодні після трьох десятків років від того часу, у мандрівці чужиною, знову піднімаємо наш дорогий прапор, символ пластової ідеї.
Багато написано на тему різних прапорів. Найкраще одначе, бачиться мені, зібрав один письменник, який каже, що прапор - це не кусок дерева, заліза, полотна, матерії, ані гра кольорів, мистецького образу, чи символу. Ні! Прапор - це сила, характер, ідеал! Це душа, життя і смерть народу чи організації. Найшляхетнійший, найважчий і найбільш вимагаючий праці і жертви це національний і релігійний, а в нашому випадку, “червонокалинівський” прапор, бо він поєднує вірність Богові і Україні!

Високо держить його кожний, хто йде під ним по землі - працюючи, борячись, а в потребі кладе своє життя в його обороні, в обороні своєї Вітчизни, її прав, свободи, слави!
Любов Вітчизни - це нагода і принука до багатьох чеснот і подивугідного геройства. Це плекання тих чеснот, що їх мали здійснювачі великих задумів княжих, козацьких і найновіших періодів нашої історії. Це високі чесноти борців сучасного нам століття - визвольних років, Крут, Базару, Листопада, Закарпаття, УПА, підпілля. В них дійсне звеличування і символічне вивищення прапора українського духа!
В пору, коли, то старше покоління, передає смолоскип духа і його культури молодшому поколінню - в різних ділянках суспільної праці, - ми, “червоно калинівці”, приспішили цей акт на десять років. Ми зуміли зацікавити і пов’язати три пластові покоління нашими курінними традиціями, що ціхують Загін від 1925 року, традиціями Українського Війська з прикметами повновартісної людини., Попри свідомість завдань, що чекають нас усіх, ми горді за свіжі кадри “червонокалинівців”, які своєю активністю зрушують пластовий і загальногромадський відтинок праці. Вони-то пробиваються до чистого джерела українського духа і слова, при бажанні бути його священнослужителями.
Просимо наших “червонокалинівських” Духовників - Генерального Вікарія Впр. о. Юрія і його повновласника на північноамериканські землі, Преподобного о. Любомира, благословити нову версту духа на щасливий похід із прапором на подвиги і перемогу!
З вдячністю згадуємо й тих наших братчиків, що чесно пройшли велику дорогу любови своєї нації, падаючи на шляху боротьби до свободи. Вітаємо наявних і тих, що по причині поважних перешкод, не є з нами сьогодні.
А молодим хорунжим прапора наголошуємо – “Далечінь манить, а великі завдання виправляють молоді душі!”

З пластовим -СКОБ!
і “червонокалинівським” - Пу - Гу!
“Дуко”

Безпосередньо після відчитання того наказу, Січовий Дід провів заприсяження хорунжого. Отаман “Палеолог” тримав прапор, а братчик Іван Лучечко, поклавши ліву руку на прапор, повторив такі слова:
“Даю Пластове Слово Чести, що цей повірений мені прапор Загону “Червона Калина”, зберігатиму в пошані належній знамена Пластової Ідеї, Українського Пластового Уладу та традиціям Українського Війська”.
Розцілувавшись козацьким звичаєм, Січовий Дід, передав прапор хорунжому. Тоді братчики Загону зложили ось таке приречення:
“Ми, братчики Загону “Червона Калина”, даємо тут Пластове Слово Чести, що в нашому пластовому прапорі шануватимемо завжди видимий знак благородної Ідеї Пласту і не зневажимо його ніколи ділом, яке свідчило б, що ми забули про важливі для нашого народу і для людства, цілі Пласту”.
Ще переведено в дійсні члени Загону дотеперішніх посполитих братчиків - Василя Литвина і Богдана Клюфаса, і тим закінчено святкову частину другого дня Генеральної Ради.
По заприсяженні хорунжого і приреченні Загону було продовження нарад. Всі точки Генеральної Ради вичерпано до 8-ої год. вечора, так що братчики могли взяти участь у недільній ватрі ЮПЗ.
В 10-ій год. ніччю зібралися братчики ще раз на лісовій поляні на Велику Ватру. Відспіванням “Гей, у лузі” започаткували Ватру Загону. В першій частині ватри, братчик “Босняк” представляв усіх присутніх, а відтак слідували спомини учасників про тих, які відійшли від нас.
В другій частині, при співах і веселих гутірках, час минув скоро, так що о 2-ій год. по півночі піснею “Ніч вже йде”, закінчено Генеральну Раду Загону “Червона Калина”.
В останньому наказі ЮПЗ так згадано заслуги і працю наймолодших “червонокалинівців” у переведенні ЮПЗ -
“... Висказуємо особливе признання членам 23-го куреня УСП-ів за їхню повну посвяти працю для технічної і господарської підготови й проведення Ювілейної Зустрічі - ст.пл. Ярославові Ставничому, ст.пл. Богданові Клюфасові, ст.пл. Ростиславові Смикові, ст.пл. Несторові Нинці і ст.пл. Олександрові Смикові...
Дано на “Вовчій Тропі” 3 вересня, 1962 р.
Підпис - пл. сен. Юрій Ференцевич - Комендант.”

Якщо зважити, що в цьому останньому наказі ЮПЗ були неособові признання іншим пл. з’єднанням, то названі прізвища наших наймолодших “калинівців”, вказують на дійсно добре виконання обов’язку.