Діяльність - Мандрівки: Ґорґани 2015

Надворі 26 серпня 2015-го. Ранок. Сіро. Дощить. Але їхати чи не їхати вже ніхто й не вагається, тим більше, що до мандрівки все готово. А дощити перестане. Рано чи пізно. Як з`ясувалось потім - пізніше.

Оперативно вантажимось в бусик Хана - і ґазу! Дорога пройшла досить швидко. Були приємно здивовані майже відремонтованою дорогою на Осмолоду: ями засипані-залатані, фоси - почищені, береги - укріплені.

Доїхали ми, значить, до Осомолоди, запаркувались, дістали наплечники з багажника і почали розподіляти вантаж. А розподіляти, звичайно, було що: 7 днів треба щось їсти. Розподіл, правда, давався не дуже просто, бо всі хотіли нести щось важче, але маленьке і компактне. З горем пополам розподілили, тож можна було і підкріпитися перед дорогою. Тут ще й небо, на біду, затягнуло і спочатку злегка заморосило, а потім і задощило по-серйозному. Слава Богу, перечекати негоду було де і з чим: запечена Василем (кривенька) качечка і ще багато чого доброго, що не повлазило до наплічників.

Підкріплюватися і пересиджувати довелося довго. Настільки довго, що з наближенням вечора думали ночувати в селі та відкладати старт на наступний день. Та після нетривалих нарад все ж вирішили таки залишити Осмолоду та дійти до колиби під Високою. На годиннику вже була 19:30, тож дертися під гору довелося навпомацки і ще й по свіжому болоті. У не дуже спішному темпі, з повними клунками добра за спинами, мокрі, від дощу і дороги, біля 22:30 були біля колиби, яка завжди гостинно готова прийняти в себе гостей-мандрівників. Там, не гаячи часу на вечерю (обід то був довгим і ситним), повкладалися спати.

Ранок наступного (другого) дня виявився погожим і сонячним. Що не могло не тішити, оскільки мали надолужувати не пройдене попереднього дня. Маршрут же обіцяв бути хоч і не простим, та дуже мальовничим, включаючи кілька прекрасних ґорґанських вершин: Висока (1803 м), Ігровець (1804 м), Боревка, Лопушна (1772 м) та Сивулі Велика (1836 м) та Мала (1818 м). Після майже 12-годинного переходу, попри втому насолоджуючись чудесними ґорґанськими краєвидами, дісталися місця другої ночівлі на мальовничій полонині Рущині (1440 м).

Життя на Рущині, що в сезон рідко буває безлюдною, як завжди вирувало. Розтаборувалися та взялися готувати вечерю. Таким смачним в польових умовах рис, приправлений м`ясом тунця, ще точно не вдавалося приготувати! На правду, знатна вечеря вийшла. А там і дощик почав накрапати, тож пора було відправлятися на заслужений відпочинок.

Не знаю як решті, але мені спалося солодко і міцно. Але ноги забути "намотаний" попереднього дня кілометраж не дуже встигли... Оскільки був такий не один, вирішили трохи скоригувати маршрут і влаштувати собі "напівдЕньку" (Денька (наголос на "Е") - придуманий нами україномовний варіант терміну "дньовка" - це бівак або відпочинок в походах для відновлення сил), щоб втягнутися в мандрівку та відновити трохи "забиті" м`язи. На радощах, що сьогодні денька, і збиралося легше. Та й вийти дозволили собі пізніше запланованого. Всі явно були в очікуванні навіть не короткого, а коротенького спуску і подальшого ніження на березі та у водах Лімниці, тож ніхто нікуди не поспішав.

Та підступний Блуд, певно, помітив цю легковажність і вирішив трохи погратися з нами. Так, на одній з розвилок не захотіли йти стежкою догори та вирішили, що треба йти донизу. І тут почалося. Вже дуже швидко стежка дивним чином раптово зникає і доводиться йти "за приборами": буреломами, руслами річки і іншими (малопролазними) цікавинками, далекими від обнадійливої і такої бажаної "халяви". Але після "нещасних" 6 годин ходу (халява! як-не-як) дійшли до Різарні біля 5 по полудню. Ноги та особливо стопи, ясне діло, гуділи і аж пекли, та ми це зробили і залишили собі трохи часу покайфувати перед кидком наступного дня.

Відмившись, просушившись, відпочивши та смачно поївши, з новими (ну майже) силами вирушили підкорювати чергові вершини. Того дня дійшла черга Коретвини (1671 м), Попаді (1740 м) та Паренків (1735 м) з фінішем на полонині Плісце. А це знову набір висоти майже з нуля та кілька спуско-підйомів відомим ґорґанським камінням та жеребом. Та нам, після ТАКОЇ деньки, це було як на третій поверх власного будинку піднятися! Шкода тільки, що небо затягнуло хмарами та періодично дощило. З іншого боку, сонце не пекло, бо і води на маршруті взагалі немає ніде аж до Плісця.

Так і йшлося весь день: неквапно, важко дихаючи, втікаючи від дощу з вершин, то накриваючись від дощу, то скидаючи дощові накидки з себе, з півгодинною зупинкою на обід на Великій Попаді. А не пройшло й 10 годин, як ми, потомлені, але втішені, що не доведеться по дощі ставити намети, дійшли до справжньої 2-поверхової вілли на Плісці, яка, особливо взимку, виручає та рятує не одного мандрівника.

Дійшли якраз вчасно, щоб зайняти вакантну кімнатку.Зготували таку бажану вечерю та повкладалися спати, вирішивши, що наступного дня залишаємося на Плісці на ще одну деньку.

Четвертий ранок мандрівки знову привітав нас милим сонечком. Ще більше зігрівала думка про те, що можна по-справжньому відпочити та насолодитися кожною миттю перебування в горах. Поснідали вже зготованою Ханом та Василем вівсянкою з медом та розділилися на 2 групи: одна (більша) вирушила на прогулянку на Грофу (1748 м), інша залишилась охороняти колибу та ще трохи подрімати.

Дорога до вершини (хвилин так 45) пролетіла миттєво, а сама вершина зустріла нас нечуваним штилем. Чесно, абсолютна відсутність вітру! Ще й видимість фантастична. Тож ми мали змогу нікуди не поспішати і сповна насолодитися тамтешніми краєвидами та здалека подивитися на подоланий за попередні дні маршрут.

Нафотографувавшись, намилувавшись, насолодившись побаченим та відчутим, рушили донизу, щоб приготувати обід-вечерю з юшки з сушених білих грибів та... смаженої картоплі - ото, я розумію, денька! Смакуючи наїдки та порахувавши пройдений кілометраж, дійшли до думки, що Молоду, Яйко і Аршицю можна пройти і наступного разу, а на цей раз вистачить і 80 кілометрів спусків, підйомів, знову спусків та ще підйомів. Тож вирішили наступного дня спуститися до вже знайомої Осмолоди та ще трохи поденькувати там перед поверненням додому.

Перед тим ще, правда, був гарнезний захід сонця, який зафіксувала і моя камера, та не менш гарний схід сонця останнього ранку на Плісці. Далі був нетривалий спуск до села, зупинка на малиновий перекус та вечеря в місцевому генделику. Після чого довелося таки вантажитись до вже знайомого бусика Хана та повертатися до Стрия. Так і завершилася наша чергова мандрівка, учасниками якої були семеро представників дуже різних поколінь: від 6 до 58 років. До зустрічі на нових вершинах!

 

Роман Чернишов, ЧК

А насамкінець найцікавіше - знимки!