Діяльність - Мандрівки: Боржава-2009

Два роки пройшло з того часу, як лави "Червоних" поповнили п’ятеро братчиків, і нарешті свого часу дочекалися ще троє кандидатів – старшопластуни Андрій Скраль (Стрий), Андрій Боднарчук (Трускавець) та Ігор Шийко (Самбір). Чим не повід сходити гарним товариством у мандрівку? Так і постановили. З часом проведення вирішили не мудрувати і зробили все, як і на заприсяжжені два роки тому – під кінець червня.

Крім трьох майбутніх Компутових (ці – само собою), на мандрівку зголосилися 11 братчиків. Разом – 14. Банда! Спочатку доїхали хто чим до станції Воловець, що на Закарпатті, де пересіли на мікроавтобус, що довіз нас до Шипітського водоспаду – точки старту. Місце початку мандрівки вибрали не просто так: водоспад дійсно дуже гарний в будь-яку пору року і вартує, щоб його побачити зблизька.

Зустрів нас Шипіт тепло, але і "покропити" злегка не забув. Треба ж було виправдовувати прогнози синоптиків, які доброго чомусь обіцяли мало – то слабший дощ, то сильніший, то ще щось таке. Тож трохи (приємно) здивувалися і зраділи, коли на момент старту і фотографування біля водоспаду погода стала ясною. Щоправда, не встигли як слід натішитися сонечком, як небо захмарилося і на гори (а попри них і нас) полило, все сильніше і сильніше. Все як казав прогноз. В один момент дощ став настільки сильним, що довелося зупинятися, аби перечекати поки злива хоча б трохи не вщухне. Добре, що на той момент ми ще не встигли вийти з зони лісу і було де сховатися. Тож ховаємося ми, ховаємося, а дощ все не слабшає. Все як казав прогноз. Тому, постоявши з годину в лісочку під сховом дерев, трохи підкріпившись, вирішили повернути назад до водоспаду і там заночувати. Так і поступили. Заночували на поляні, що трохи вище водоспаду. Негода негодою, але на загальному настрої компанії це аж ніяк не позначалося: згадували старе добре минуле, жартували, просто гомоніли. Що не кажи, а зібратися таким товариством, на жаль, вдається не так часто, як би того хотілося. Смачно повечеряли, посиділи біля ватри, але під натиском того таки дощу були змушені розбрестися по наметах і полягати спати.

Ранок наступного дня потішив чудовим яскравим сонечком. Що означало одне – мандрівка продовжується. Всі виспані і готові до вимаршу. Але оскільки попереднього дня вийти на маршрут не вдалося, повинні були надолужувати згаяне. Отож почалося наше сходження на гору Великий Верх. Йшлося всім по-різному. Але точно всім було однаково спекотно, бо сонце стояло майже в зеніті і безжально смалило. Хай там що, а за майже 3 години перша група вже була на вершині гори висотою 1598 метрів. Поки чекали решту на вершині, засмагаючи, фотографуючись, просто відпочиваючи, вирішили, що замість того, щоб ще раз ночувати біля Воловця, було би непогано встигнути на поїзд, яким можна доїхати до Славського, і заночувати на нашій оселі. Так і постановили. Решта погодились. І як тільки остання група приєдналася до нас після нетривалого фотографування на фоні чудових карпатських краєвидів всі вирушили донизу. На потяг до Славського. По дорозі нас "застукав" вже звичний дощик, але на такий бажаний поїзд всі, втомлені, але задоволені, таки встигли. 

Година дороги -- і електричка доставила нас до Славського. Ще півгодини, і ми на нашій хаті – от щастя підвалило! Далі була смачна вечеря і вечір ретро, на якому кожному присутньому було що пригадати і розповісти товариству. Весело було. Дуже весело.

Наступного дня була дорога на Маківку, де Компутове Товариство отримало потрійне поповнення. Ще пізніше був святковий обід, організований "винуватцями" свята, після чого всі роз’їхалися по домівках.

Як на мене, мандрівка вдалася. Практично переконаний, що всі, хто там був, зі мною погодяться. Думаю, оскільки всі учасники мандрівки дійшли до кінця весь запланований маршрут, ми правильно зробили, коли на Раді вирішили перенести курінну мандрівку з весни на літо. До нових цікавих зустрічей!

Написав: ст.пл. Роман Чернишов

Фотозвіт про мандрівку

 

Переглянути статтю Олега Климчука про мандрівку Боржавою "Коли у путь"