Історія - За океаном: 23 курінь

23-й Курінь Уладу Старших Пластунів “Червона Калина”

Про створення старшопластунського куреня “Червона Калина” написав братчик Богдан Кекіш, один із ініціяторів його заснування. Ось як описує він цю подію:

“Початки старшопластунського куреня “Червона Калина” сягають перших років української повоєнної еміґрації до США. Тут, серед життєвих труднощів, у новій країні осідку, пластова молодь недвозначно виявила бажання продовжувати пластову мандрівку. Саме оформлення цієї піонерської праці залежало від місцевих обставин, чи властиво від числа пластової молоді. І так творяться гуртки, осередки праці та інші тимчасові клітини, чекаючи на остаточне оформлення пластових чинників на цьому континенті.

Для старших пластунів без матірних куренів такі обставини створили своєрідні проблеми оформлення. Існуючі старшопластунські курені в той час були розпорошені по обох континентах, так що було нереальним надіятися на те, щоб вступити в їхні ряди. Знову ж осередки праці - це лиш тимчасові або координаційні центри. Тому виринула думка створити новий старшопластунський курінь, в якому члени найшли б спільні зацікавлення і могли б плекати товариське співжиття.
У червні 1950 року 8 старших пластунів на терені Нью Йорку створили ініціятивну групу для заснування нового старшопластунського куреня.”

Ця ініціятивна група складалася із слідуючих старших пластунів: Володимир Стойко, Богдан Бойчук, Богдан Титла, Андрій Олесіюк, Петро Крамаренко, Омелян Стешин, Богдан Кекіш, Зенон Бойко та Маркіян Титла. Звітуючи про організацію нового старшопластунського куреня, Володимир Стойко на першій Великій Раді 23-го підготовчого Куреня пише:
“При першому організаційному питанні, - який курінь організуємо? Більшість членів висловило думку за доцільність організування куреня у фамілійному зв’язку з одним вже існуючим сеньйорським куренем. Але, щоб це не було лише думкою більшості, а також штучним зв’язком, рішено поки відповісти на це питання, вперше простудіювати і приглянутися діяльності і життю сеньйорських куренів. Як перший вислід рішення, - 12 листопада 1950 року відбулися сходини ньюйорської ланки сен. куреня “Червона Калина” і старшопластунської ініціятивної групи, на яких Ярослав Падох - “Босняк” зреферував програму і стиль життя вищеназваного куреня. По запитах і обміні думками винесено рішення, що ініціятивна група зробить пробу своєї життєздатности та обговоривши на своїх сходинах питання вступу до куреня “ЧК”, дасть відповідь команді цього куреня. Курінний сєньйорського куреня, засягнувши думки загалу членства, дасть відповідь про свою згоду чи незгоду дати дозвіл на вжиття назви “Червона Калина”, та на приєднання з нами у фамілійний зв’язок. Після тієї зустрічі ми почали діяти як підготовчий курінь, вибираючи 23.ХІ.1950 року тимчасовий провід: - В. Стойко - курінний, П. Крамаренко - заступник і рівночасно фінансовий, та Б. Титла - писар.

В наших гутірках і дискусіях ми одноголосне погодилися щодо приступлення до “червонокалинівської” родини на автономних правах, при слідуючій арґументації - а) Фамілійний зв’язок найкраще забезпечує можливість вдержатися в еміграційному розпорошенні, б) . Сеньйорський курінь “Червона Калина” виніс свою традицію ще з рідних земель, має пластовий і громадський досвід з якого ми можемо багато навчитися, в) Ми, в більшості, щойно запізнались, а багато з нас співпрацювали ще на європейському терені з окремими членами “Червоної Калини” і це буде одним з наших сполучників, г) Курінний устрій і стиль життя заімпонував нашому членству. Про наше рішення ми повідомили команду сєньйорського куреня і також від них дістали позитивну відповідь. Однак вступаючи у фамілійний зв’язок, ми не збираємося бути чистою копією сєньйорського куреня, про що свідчить вже той короткий період існування під час якого вже на канві сеньйорського куреня зарисувалася наша ориґінальність та певні прикмети, які, я вірю, стануть підставою нашої курінної романтики.”
Завершенням переговорів поміж старшопластунським і сеньйорським куренями була зустріч знайомства в рамках з’їзду 15.4.1951 року і спільні сходини 22.4.1951, на яких обговорено взаємовідносини поміж нашими куренями, як слідує:
а) Оба курені є рівноправні одиниці в рамках Загону “Червона Калина”.

б) На найближчій Великій Раді Загону (яка буде покриватися з Радою сеньйорського куреня) буде обраний спільний провід Загону, а до цього часу Генеральний Провід Загону перебрав курінний провід сеньйорського куреня.
в) Старшопластунський курінь приймаючи заложення сеньйорського куреня “Червона Калина” має право поширювати їх чи вводити свої характерні прикмети.

Ці засади об’єднання були затверджені на Генеральній Раді Загону, яка відбулася в Ґрімсбі, (Канада) 1-2 вересня 1951 року. З цими актами об’єднання постав новий Загін “Червона Калина”, який з цього часу став союзом двох автономних куренів - 5-го сеньйорського і 23-го старшопластунського, поєднаних разом, під спільною назвою “Загін Червона Калина”. З цього часу обидва курені вибирають своїх курінних старшин, а Генеральну Старшину Загону вибирає окрема Генеральна Рада.

Перша Велика Рада підготовчого куреня старших пластунів Загону “Червона Калина” відбулася 19 травня 1951 року у Бруклинському парку в Нью Йорку. На раді були присутні члени ініціятивної групи, за вийнятком Б. Бойчука (був у лікарні) та О. Стешина (служив у війську) і 6 нових кандидатів. Ось як записана ця Рада в 11-ому “Дружньому Посланні”:
- В годині 6.30 вечора з тринадцяти грудей рівне Скоб! і курінний відкриває Раду. За козацьким звичаєм вітає присутніх, як також неприсутніх Богдана і Омеляна, та пересилає привіт Січовому Дідові - II – “Маркові”, Отаманові і Старшині Загону та всім “червонокалинівським” братчикам сеньйорського куреня.
У своєму слові курінний Володимир Стойко – “Великий Ву” висловлює радість, що власне йому припала честь відкрити першу Раду та звертається до братчиків, щоб ділово вирішували справи, бо від сьогоднішніх рішень та вибору залежатиме у великій мірі внутрішній розвиток куреня та здобуття для нього належного місця поміж вже існуючими ст.пл. куренями. Писар Б. Титла відчитує програму Ради, яку присутні приймають без змін.

Програма Ради
1. Відкриття Ради
2. Прийняття програми
3. Курінне приречення
4. Звіт уступаючої команди
5. Дискусія над звітами
6. Схвалення діяльности і вибір провідника Ради
7. Затвердження курінної карти свободи – “Прав і Вольностей”
8. Найближчі завдання куреня - гутірка
9. Дискусія
10. Вибір курінного проводу
11. Закриття Ради

На запит курінного - всі згодилися зложити приречення. Струнка лава і рішучим голосом врізуються у шелест падаючого дощу, та в шепіт травневої ночі, слова приречення:
“Я з волі власної бажаю у лет пластовий здійматись під знаменом і в крузі лицарства Загону “Червоної Калини”. Притому прирікаю перед клейнодами, Старшиною, Компутовим і Знатним Товариством, та перед всіми братчиками Загону “Червоної Калини”, що буду вірний Національній і Пластовій Ідеї, буду дбати про розвиток і славу, буду нести тягар долі і недолі, та буду карним членом Загону “Червона Калина”. Як також заявляю, що буду плекати товариськість і співмірно нести тягар “червонокалинівського” братства, з кличем - Один за всіх, всі за одного.”
Стискаємо собі лівиці, а ніч своїми шатами укрила зворушені наші обличчя.

Відсутні потвердили прийняття приречення підписом під пересланим текстом присяги.
Займаємо місця під розлогими деревами і починається звітування курінного Володимира Стойка – “Великого Ву” з доповненням курінного писаря Богдана Титли - “Фріца” та скарбника Петра Крамаренка – “Петі”. Одноголосно схвалено діяльність курінної команди та уділено абсолюторію. Головуючий Андрій Олесіюк продовжував вести Раду. Затверджено курінний статут опрацьований Володимиром Стойком і Богданом Титлою – “Права і Вольності”. Володимир Стойко – “Великий Ву” виголосив гутірку. Він говорив:
“Організаційний період ми з успіхом закінчуємо нинішнім днем, але це не кінець, а початок, початок спільного труду і праці, які при вмілій постановці (що залежить від нас усіх) зв’яже нас сильніше ніж досі з пластовою ідеєю і внесе в наше життя пластову романтику. І коли робимо наш перший крок, мусимо усвідомити це, та спільно спрямувати і спільно реалізувати, завваживши, що наше місце не забезпечить назва куреня чи ім’я члена, а праця - пластова гра. Притому, звертаюся до друзів студентів, які творять половину куреня, щоб розділювали так час, щоб в жодному разі не занедбувати своїх студій. “
Дальше в своїй гутірці “Великий Ву” з’ясував завдання куреня. Розвинулася дискусія в якій брали участь всі члени і як вислід винесено слідуючі рішення, як напрямні у роботі Команди Куреня:
1. Внутрі Куреня і Загону
а) В якнайскорішому часі курінна команда поробить всі заходи для реєстрації Куреня.
б) Систематичне ведення сходин з ви шкільною програмою, яка сприяла б пластовому виробленню, розбудові курінної традиції та інтелектуальному ростові членства.
в) Велику увагу звернути на табори, мандрівки й імпрези, як засіб конечний для нашого Куреня у його перших кроках, для скріплення взаємопізнання і співжиття.
г) Зберегти тісний зв’язок з братчиками, які виїжджають з Нью Йорку.
ґ) Дати добрі підвалини курінній адміністрації, та зробити заходи для розбудови фінансів, головно допомогового фонду.
д) Ініціювати і працювати в тому напрямі, щоб закріпити тісне співжиття поміж сеньйорським і старшопластунським куренями на базі Загону.
2. На форумі Станиці
а) Особливу увагу присвятити новацтву і юнацтву, і тому кожний член зобов’язаний активно включитись у виховну працю в котромусь з тих уладів.
б) Активна участь у всіх проявах життя Станиці, а в першу чергу бути його ініціятором.
3. В Уладі Старших Пластунів (УСП)
Діяти в тому напрямку, щоб в найкоротшому часі відбувся старшопластунський з’їзд і був створений реферат УСП на США, та допомогти у наладнанні його діяльности.
На пропозицію Андрія Олесіюка, одноголосне обрано курінну Старшину в такому складі:
Отаман Куреня  Володимир Стойко
Бунчужний   Богдан Титла
Курінний Суддя  Андрій Олесіюк
Курінний Писар  Богдан Кекіш
Курінний Підскарбій  Петро Крамаренко
“Ніч докочувалась до свого зеніту - пише Володимир Стойко – “Великий Ву”, - наші наради добігали кінця. Знову струнка лава і кронами здивованих дерев покотилося – “Гей у лузі...”.
Слова курінного гімну губилися десь в далині, а може ні? Може вітер Хортиці поніс нашу клятву:
...Ми за Тебе, “Червона Калино” не забудем,.
Ми для Тебе наша Україно, кращу долю здобудем!”
Після оформлення підготовчого куреня в Загоні, слідуючим завданням було одержати його затвердження пластовими властями, що остаточно сталося 30 листопада, 1952 року. В Уладі Старших Пластунів курінь одержав реєстраційне число 23.

Багато уваги звернено на організаційне оформлення Уладу Старших Пластунів в США. Підготовчий курінь брав активну участь в підготовці крайового з’їзду старшопластунського активу 25 і 26 серпня 1951 року, та більшість членів взяло в ньому участь. Курінний, Володимир Стойко, виголосив ідеологічну доповідь на тему “Старший пластун в обличчі дальшої мандрівки до “великої мети”. До проводу УСП були вибрані члени куреня - Петро Крамаренко і Зенон Бойко і швидко після з'їзду до проводу УСП ввійшов Богдан Титла. В слідуючому році курінь був відповідальний за технічну підготовку старшопластунського з’їзду, який відбувся 4-6 липня 1952 року.
“Наш курінь, як кожний молодий організм, потребував багато часу та уваги для свого повного оформлення. Йшлося про знайдення спільного знаменника, тобто спільних зацікавлень, збірної пластової праці і товариського співжиття, цього, що з поодиноких пластунів складає пластову родину - курінь.
У цьому відношенні, родинна злука Куреня із Загоном “Червона Калина” помогла розв’язати цю проблему. Загін вже мав своєрідні традиції та характеристичні прикмети, які особливо нав’язуються до устрою українського війська козацької та новітньої доби. Отже Загін став джерелом своєрідного ідейного і товариського побуту нашого старшопластунського куреня. Рівночасно з цього виринув напрямок виховної праці куреня внутрі.”
Не менш важливою справою на початках існування 23-го куреня, це чисельний ріст. Цю проблему розв’язано в загальному задовільно, бо протягом двох років курінь зріс чисельно до 21 членів. Крім загальноосвітньої діяльности, щоб культивувати співжиття між членством, курінь влаштовував цілий ряд прогулянок, таборів і товариських вечорів, та спортивних ігор, що були однією із програмових частин різних Великих Рад. Створено курінний хор та іншого рода групові проекти, як, наприклад, пластові забави, коляда для придбання фондів на пластовий дім, літературний вечір для станиці Нью Йорк, і т.д. Братчики молодої “ЧК” беруть участь у поминках за сл. п. Олекси Гасина – “Лицаря” 18 лютого 1951 року. Ці поминки організували братчики 5-го Куреня “ЧК” в яких взяла участь місцева станиця з прапорами.
10 жовтня 1969 року Загін “ЧК” та пластова станиця в Нью Йорку влаштували панахиду в церкві св. Юрія, а після неї “апель”, щоб відзначити 10-річчя смерти сл.пл. Степана Бандери – “Баби”, пластуна і братчика Загону “Червона Калина”.
Однією із більш пам’ятних прогулянок була дводенна прогулянка (курінний Миколайко) на оселю отців Василіян в Неровсбургу в штаті Нью Йорк 29-30 грудня 1951 року.

Новорічні святкування (т.зв. “Маланки”) улаштовувані старшопластунським куренем, багато спричинилися до закріплення вузлів, які єднали нас. Ці “Маланки”, на які спочатку приходили виключно старші пластуни “ЧК” зі своїми симпатіями, нареченими, а згодом дружинами, поширилися на цілий Загін і запрошених гостей. Щороку бавилися “старі” і “молоді” “калиняки”, прощаючи старий рік та вітаючи новий, спеціяльно приготованими програмами, в яких обов’язково була включена битва матадора (Юліян Ґной-“Фіялка” й Орест Побігушка - “Паша”), або інша сценка написана курінним гумористом Юрієм Струтинським – “Струсем”. Були і музичні точки з участю курінних солістів - Ігоря Декайла, Євгена Титли – “Нюнька” і Тараса Гунчака, або пісні виконані курінним хором.

Гостем на “Маланці” в 1973 році був наш відомий гуморист “Ікер” (Іван Керницький). Він виголосив своє Слово яке поміщене в розділі – “Червонокалинівський гумор”. Курінний хор, під дириґентурою Богдана Ковалика, уславився своїми виступами на різних станичних пластових імпрезах. Цей хор приспівував братчикам “ЧК” на їхніх вінчаннях та був часто прошений співати на вінчаннях молодих пар, які не належали до “ЧК” (очевидно за невеликою винагородою). Хор співав також при поминальних служіннях за братчиків “ЧК” та супроводив їх в останню дорогу на Вічну Ватру.
Зайняті створенням підготовчого куреня, клопотанням про його реєстрацію Пластовим Проводом, оформленням куреня у Загоні, його активністю у виховній праці станиці і старшопластунськім уладі, всестороннім ростом куреня, вишкільною працею і шуканням нових доріг для виявлення себе у Пласті, непомітили друзі як минуло перших 10 років існування 23-го Куреня Загону “ЧК”. За працею куреня пильно слідкував Пластовий Провід, а спеціяльно крайовий провід УСП (Уладу Старших Пластунів).
В офіційному листі крайового реферату до проводу куреня сказано: “... праця куреня “ЧК” повинна бути приміром для територіяльних куренів і самостійних гуртків УСП та мірилом спроможности старшого пластунства. Рівно ж стежі матірних екстериторіяльних куренів будуть зобов’язані взоруватися на праці вашого куреня.
Та десять років в житті людини, це таки довгий час. Роки зробили сеньйорами ініціяторів і перших старших пластунів 23-го Куреня. Прийшов час покидати старше пластунство і переноситися до родинного 5-го Куреня Уладу Пластових Сеньйорів (УПС). За десять років спорожнів 23-ій Курінь “ЧК” і здавалося, що він вже не наповниться новими, надійними пластунами, що не вийде із кризи. Ось думки висловлені Володимиром Стойком - “Великим Ву” у ювілейному виданні Вістей Курінної Канцелярії “Молодої Калини” під наголовком:

Наймолодша Калина
Хоч по переході до УПС 23-ій Курінь старших пластунів зовсім опорожнів, він довго пусткою не стояв. Курінь наповняється новими старшими пластунами, які із запалом беруться підносити “Червону Калину”. Ось як виглядало це відродження 23-го Куреня “ЧК” за звітом старшого пластуна Ореста Качмарського:
“Весна 1958 р. - важлива для нашого Куреня дата, бо тоді горстка (5) “новоспечених” старших пластунів рішила відновити старшопластунський курінь Загону “Червона Калина”, що перестав був існувати після того, як усі його члени перейшли до сеньйорату.
По короткому часі з тої малої горстки засновників відпадають два, - один виходить зовсім з Пласту, а другий переходить до іншого куреня старших пластунів. Цим не знеохочується трійка позосталих. Вона стає до праці на постах виховників в юнацьких куренях і там підготовляє для свого куреня нових членів”.
Їхня праця увінчалася успіхом, бо вже в короткому часі курінь нараховував 6 дійсних членів (компутових) та 8 кандидатів (посполитих).
Ця невелика кількість виправдана тим, що не кожний, хто хоче, може належати до нашого куреня, бо не кожний може відповісти вимогам, які до нього ставиться.

Щоб кандидат міг стати дійсним членом 23-го Куреня - мусить відповісти всім вимогам “Курінного Правильника”, виказатися взірцевою пластовою поставою та активною громадською працею, передовсім у Пласті. Ці вимоги курінна команда перестерігає дуже пильно. Час проби триває один рік.
Команда куреня приймає, як головне завдання куреня, виховну працю, й тому, як головну вимогу для прийняття до куреня ставить активність посполитих у виховній праці в Пласті. Члени куреня працюють як члени станичних та кошових старшин, як новацькі та юнацькі виховники, у рефераті УСП. Крім цього, беруть активну участь у підготовлюванні та веденні новацьких та юнацьких таборів, прогулянок та пластових імпрез.
Чисельно курінь повільно зростає, бо згідно зі звітом курінного отамана Ореста Качмарського, за час від 1 січня до 31 грудня 1963 року число дійсних членів зросло до 11 а кандидатів до 12.
Члени куреня дуже активно уділялися у виховній праці станиці в Нью Йорку. Курінь перебрав під свою опіку 3-ій Курінь УПЮ ім. Гетьмана І. Мазепи в Нью Йорку в якому зв’язковий та впорядники були члени 23-го Куреня “ЧК”. В 1963 році курінь провів виховно-вишкільний табір для юнаків під назвою “Галичина” на “Вовчій Тропі” в Іст Четгам, штат Нью Йорк, піонерсько-інструкторський табір “ПІТ” на “Вовчій Тропі”, водно-мандрівний табір для членів куреня в штаті Мішіґен на ріці Осабо, в роках 1964-66 та у штаті Мейн в 1967 році.

За інформаціями поданими Петром Дармограєм, братчики 23-го Куреня “ЧК” зорганізували і провели 9 зимових таборів для юнацтва в роках 1962-1971. Ці зимові табори, які проходили під назвою “Зимові Походи” відбувалися звичайно на пластовій оселі “Вовча Тропа”, за вийнятком одного, який відбувся на хуторі братчика Богдана Клюфаса. Комендантами цих таборів були братчики Ярко Ставничий, Богдан Клюфас, Петро Дармограй та Левко Чировський. На цих таборах учасники будували колиби, ходили на прогулянки, здобували іспити вмілостей, а вечорами оглядали військові фільми де висвітлювано зимові вправи і розвідки. Ці табори були важливі для “ЧК”, бо старші юнаки мали нагоду запізнавати братчиків “ЧК” і часто вступали в ряди 23-го Куреня по звільненні з юнацтва. “Зимові Походи” відрізнялися від лещатарських таборів тим, що це були вишкільні табори з пластовою тематикою, а не тільки їзда на лещатах. На ці табори юнацтво не потребувало дорогого виряду і оплати за табори були дуже помірковані і доступні.
Курінь брав участь у краєвих з’їздах УСП-ів, а члени куреня індивідуально працювали по станицях як новацькі та юнацькі виховники та зв’язкові. Члени куреня також уділялися в українській громаді, належали до хорів і студентських кружків при університетах. Курінний осавул Андрій Петріна редаґував курінний журнал “Безіменний”. Треба згадати, що всі члени 23-го Куреня були студентами університетів.

Згодом членство “Наймолодшої Калини” почало швидко зростати. Згідно з реєстром поміщеним у “Вістях Генеральної Канцелярії” ч.25 з травня 1969 року Наймолодша Калина нараховувала 40 членів. Братчики “Меншого Товариства” створили свої власні “Права і Вольності 23-го Куреня УСП-ів, Кодекс “Меншого” Товариства Загону “ЧК”, в якому точно накреслено  передумови вступу до 23-го Куреня Загону “ЧК”, червонокалинівський весільний обряд  , та рамову програму Великої Ради.

Роки 1958-1976 - це був період великого чисельного росту “Меншого” Товариства, та великої активности його членів у пластовій виховній праці, не тільки на постах новацьких та юнацьких впорядників, гніздових, зв’язкових та кошових по станицях, але також на постах крайових референтів та діловодів крайових рефератів (новаків, юнаків та УСП-ів).
В тому періоді братчики “Меншого” Товариства займали пости комендантів пластових таборів, булавних та викладачів на вишкільних кадрах. Курінь приготовляв та проводив спортивні турніри для УПЮ-ів східних пластових осередків США, та спільно з “молодою” “Калиною” брав участь у різних акціях Загону, як напр. у Святах Весни, традиційних “Маланках”, пікніках та зустрічах зі “старою” “Калиною”. Члени всіх трьох “Калин” – “старої”, “молодої” і “наймолодшої” особливо цікавилися спортом. Наймолодші калиняки не тільки організували спортивні турніри для юнацтва, але разом із братчиками “старої” і “молодої” “Калини”, брали участь у переведенні спортивних ігор на Святах Весни в Іст Четгам, Н.Й., на Ювілейних Зустрічах в 1962, 1972, 1982 роках на “Вовчій Тропі”, та на Олімпійськім СВТ (Спортивне виховному таборі) в 1992 році. Ст. пл. Ігор Струтинський (“Струсь” молодший) брав участь у всіх таборах СВТ, як учасник, інструктор, а згодом як ланковий інструкторів. Багато братчиків наймолодшого товариства були інструкторами на таборах СВТ, деякі по кілька років підряд.
Хоч наймолодша “Калина” у відносно короткому часі чисельно зросла - від трьох до 42 членів, кількість не завжди рівняється якості. Праця в 23-му Курені починає занепадати, витворюється “нездоровий стан апатії” в братчиків, які “своєю хворобою апатії ширять несмак песимізму” 
 Але не тільки апатія деяких братчиків причинилася до занепаду 23-го Куреня. Могли бути ще й інші причини, як перехід багатьох братчиків зі Січі на хутори (одруження), брак рішучости зі сторони старшини куреня в дисциплінарних справах і наведенні порядку в курені, відхід більш активних членів до УПС, та навіть смерть Січового Діда. Не всі братчики “Меншого” Товариства перейшли до 5-го Куреня УПС по закінченні, пластування в 23-му Курені. Багато з них відійшли і вже ніколи не повернулися в ряди Пласту, деякі вибрали інші курені, щоб продовжувати їхнє пластування, а ще інші пороках бездіяльности були виключені з реєстру куреня. В курені остається мала горстка “наймолодших” старших пластунів, діяльність куреня дійшовши до вершин, знову занепадає.