Історія - За океаном: Розбудова Загону

Розбудова Загону

Ще перед виїздом з Европи в заокеанські краї, братчики 5-го Куреня Загону “ЧК” турбувались питанням поширення Загону. В першому “Дружньому Посланні” з 15 вересня 1948 р. тодішній отаман Ярослав Падох – “Босняк” говорячи про важливість завдань, які стоять перед вирішенням Загону, вже на третьому місці ставить старання про доріст Загону. Ось як пише “Босняк”:

“А третьому, не менш важливому завданню нашому є старання про доріст нашого Загону. Якості не завжди рівноважить брак кількости.
А втім, найкраще дбати про одне і друге. Проріджені наші ряди жертвами за наші ідеали більші ніж інших куренів. Близько 25 відсотків наших членів померло на полі бою з окупантами, не залишивши нащадків, які б їх заступили. Мало нас осталося, а час дальше працюватиме проти нас.

А втім, не жити нам самим замкнувшись в нашім колі. Нам треба підшукувати наших земляків зі стрийщини - сеньйорів, а передовсім надійних молодих пластунів, виховувати їх, вщеплюючи в них наші ідеали і наш спосіб життя та прив’язання до всього, що носить печать нашого славного Загону. Тільки в цей спосіб запевнимо тяглість його й неминучість наших надбань, у ньому і для нього. Наш близький зв’язок з куренями старших пластунів, а то й юнаків, наші індивідуальні старання, а передовсім, наша життєва і пластова постава й наше кріпке об’єднання внутрі Загону, запевнить нам успіх і в цьому важливому ділі. Незабувайте за нього Товариство, як не забувають про цю важливу справу роди і народи, зберігаючи своє число та збільшуючи його новим доростом”.

І хоч тут не було мови про якийсь зовсім новий курінь, а радше про вибраних пластунів, по змозі стриян, то все це ясно вказує на те, що справа розбудови і доповнення Загону новими людьми була близька серцю отамана “Босняка”. Він запитує...”Що є кращим і що варте більшого труду, ніж будувати основи для майбутнього? Будувати будинок, в якім будуть жити і творити майбутні покоління?!”

Питання розбудови Загону так турбувало отамана “Босняка”, що вже по відбутті Ювілейної Генеральної Ради в Ґрімсбі, він ще раз вертається до цієї теми в “Дружньому Посланні” ч.11. з листопада 1951 року, в якому пише:
“Відзначуючи наш чвертьвіковий ювілей, ми свідомі зміни нашого віку і зв’язаної з нею зміни нашої ролі у великій пластовій родині, і наших обов’язків у відношенні до неї. Не менше свідомі ми того, що з нами старіється наш Загін, який для нас щось значно більше, як організаційна частина Пласту чи осередок спільної праці.
Наш Загін, це налитий кров’ю і сповнений снами нашими хлоп’ячими - наш юнацький світ, світ самих райдужних барв, хоч він набирався кольорів із темних бур, що їх ми проходили й перемагали.
Наш Загін - це скарбниця наших здобутків незнищимих чвертьвікового спільного походу на службі всього, що велике і чесне, шляхетне і гарне.

Наш Загін - це криниця нашої щирої приязні і солідарности в добрі і злі, забезпека спокійної ночі для наших дружин, закинутих долею по чужих світах, впевненість у ясну будучність для всіх дітей нашого кола, незалежно від химерної долі їх батьків і матерей.

Наш Загін - це акумулятор сили, збірної сили нашої для скріплювання тих з нас, що послабли у поході, щоб вони далі залишилися на чесній службі під знаком хреста, тризуба і лілеї аж до самої смерти.
Наш Загін, на останку, - це спільний, сповнений традицією добра і активности родинний дім для наших дітей вроджених нами і прибраних, які вступають з нами і за нами на твердий, хоч над всі інші радісний шлях пластової служби. Служби обов’язку, чести і радости.

Щоб зберегти це 25-літнє гніздо, цю нашу скромну Січ, для тих, що вже йдуть поруч нас і йтимуть за нами, нам треба запевнити довготривалість Загону...”
То ж коли на Ювілейну Раду в Ґрімсбі прибули представники старших пластунів і присутні на Раді умовно погодилися на включення старших пластунів до Загону, “Босняк” з радістю і ентузіазмом рапортує... “наше найважніше досягнення - Ми розбудували Загін!”