Курінна мандрівка Мармаросами

Як і планувалося, цьогорічна курінна мандрівка пройшла з 28 квітня по 2 травня. Маршрут мандрівки проліг одним з наймальовничіших хребтів українських (наполовину румунських) Карпат, який знаходиться на самому кордоні з Румунією, а тому для проходження ним потрібно оформляти спеціальні дозволи в прикордонній службі, що ми і успішно заздалегідь зробили.

Успішно діставшись застави в с.Шибене (точка старту), швидко владнавши всі питання з прикордонниками, мінімально підкріпившись, вирушили на маршрут. Погода була просто суперова, навіть заспекотно. Але що вище ми піднімалися, що ближче був вечір, тим холодніше ставало в повітрі. Вже десь через 2 години ходу почався сніг, який став невід'ємним атрибутом краєвидів в наступні кілька днів. На межі снігу всім, в кого були фотоапарати, вдалося відзняти кілька чудових фото з мальовничими крокусами. Місцем першої ночівлі в Карпатах стала напівзруйнована колишня прикордонна застава на г.Роге.

Ранок другого дня був не надто привітним: то сніг, то дощ, то град. Сумно, одним словом. А тут щей Андрій Кирчів (калиняка зі Львова), який вийшов нам назустріч з с.Ділове, повідомив, що в нього сильно гримить, блискає, і, як мандрівник з досвідом, не рекомендував би нам стартувати. Однак, виглядало, шо погода в нас не надто паскудна і ми таки стартували. Але вже дуже швидко небо затягнуло остаточно і почався сильний дощ. Йшлося, відверто кажучи, не надто весело. Тому, коли в певний момент крізь густий туман вдалося помітити колибу, не вагаючись вирушили до неї. Там, біля підніжжя г.Стіг, і зупинилися на ночівлю. Через дощ і мокрий сніг, взуття більшості повністю промокло, а хто хоч колись ходив в гори, чудово розуміє, що таке сухе взуття в мандрівці. Не в останню чергу, саме через це (ну і, напевно, через невеличку пожежу, яку, на щастя, ще в зародку вдалося спільними зусиллями швидко локалізувати) в народу з'явилася ідея наступного дня повернутися назад.

Третій день порадував сонечком і чудовими краєвидами на г.Піп Іван (Чорногірський). Однак навіть це не підняло «бойового» духу учасників мандрівки і було прийнято остаточне рішення повертатися назад до Шибеного, переживаючи, що вчасно (якщо взагалі вдасться) дістатися кінцевого пункту (с.Ділове) навряд чи вдасться. Я ж, достатньо вивчивши попередньо маршрут і зваживши свої фізичні можливості, не надто горів бажанням таким чином закінчувати мандрівку, якої стільки чекав і стільки готувався, тому й шукав спільників–сміливців для продовження руху вперед через Мармароський хребет до г.Піп Іван Мармароський. На щастя, Ігор Кітела був такої ж думки і було прийняте рішення йти далі дуетом.

Останні групові фото на фоні Попа Івана і ми вирушили: восьмеро — назад до Шибеного, двоє — до Ділового, виконувати план на мандрівку :)

Як завершилася мандрівка для більшої групи калиняків, напевно, краще запитати в них самих, ну а наша ж мандрівка вдалася і таки була завершена, як і планувалося.

Ще в перший день (перший день окремо від решти групи і третій загалом), за сприятливих погодніх умов і чудових краєвидів, підкоривши вершини гір Мика–Маре та Мезипотоки, зупинилися на ночівлю в будинку, в якому в літній період живуть прикордонники, на г.Мезипотоки, звідки відкривалися чудові краєвиди на Піп Іван. Крім того, як запасний варіан, на випадок поганої погоди, ми знали, що до найближчого села, згідно з маркуванням, всього 12 км (3 години) вниз дорогою.

На щастя, скористатися запасним варіантом не довелося і в 9:45 наступного ранку ми вирушили в бік Попа Івана, до якого, згідно з тим же маркуванням, 17км і 5год 15хв ходу. Навідміну від поперднього дня, коли крім тваринячих слідів, наші були перші, тепер ми могли йти слідами груп, яких ми зустріли аж 3 по дорозі. Ну і маркування не збрехало, за неповних 5 годин ми успішно вийшли на вершину г.Піп Іван Мармароський (1937м). Було лише 14:45 і ми вирішили, що встигаємо вже того ж вечора бути в Діловому, тому, не затримуючись ні на мить, вирушили далі. А попереду виявилися 5 довгих і надзвичайно втомливих годин спуску спочатку сніговими дорогами, а потім і грунтовими. На шляху довелося переходити сильно розлиті струмки, які, до речі, і не дали Андрію Кирчіву піднятися на Попа Івана, але близько 20:00, втомлені, але задоволені, ми таки дісталися Ділового. Так і закінчилася цьогорічна мандрівка Червоної Калини Марамаросами.

Ну а більше фото можна побачити ось тут

 

Пу-Гу!

 

Роман Чернишов,

канцлер