Моя творчість, Тут деякі з моїх творів...

[Нестор]

Оманлива мелодія
З давніх давен на Землі жили тільки різні стихії: Сонце, Дощ, Вітер, Мороз, Хмари та інші. Всі вони жили дружно, як одна сім’я. Хмари, кожного місяця переселялися на інше місце. Пересуватися їм допомагав Вітер, який любив повеселитися. У них також народжувалися нові хмаринки, які нічого не знали про цей примарний світ.
Ось, якраз, і наступав новий місяць. Хмари готувалися до переселення, скликали маленьких хмаринок до групи. Всі зійшлися і попрямували на Схід разом з їхнім провідником-веселунчиком.
Пролітали вони високі гори, мальовничі водоспади, красиві степи. Через деякий час вирішили перепочити біля маленького струмка. Старші хмари почали обговорювати їхню дальшу подорож, а маленькі хмарки — грати в ігри. Але одна хмаринка звернула увагу на струмочок, який начебто тихенько співав пісню. Вона підлетіла до нього і почала прислухатися. Слухала його довго-довго. Пройшло начебто небагато часу, а насправді — цілий день. Старшина кликала хмарок до групи. Маленька жаліла, що пора розлучатися з її співучим другом. Хмарка захотіла на прощання, ще на одну мить послухати пісню друга, а після того відразу приєднатися до групи. Але як тільки почала, так і забула про все на світі. Вона була захоплена красивою мелодією струмка. Їй здавалося ніби все навколо неї кружляло, а Земля перестала обертатися. Всі її думки пропали, вона могла тільки милуватися піснею. Вона не могла вирватися з її обійм. З кожною миттю хмарка все більше і більше занурювалась в її глибоку нескінченність. Група Хмар уже давно переселилась і не помітила, що однієї з них нема разом з ними. А хмарка стала неначе рибкою у воді, що не могла жити без мелодії.
Ось такий наш світ. Він, як і погода — може помінятися в любу хвилину, і не знаєш, що від нього можна чекати, пастку чи допомогу.

[Нестор]

Гра
Джонні Чарльтон вийшов з машини і попрямував до великого будинку, де жив його кузен Мікі. Ніхто ніколи не бачив, щоб брати сварилися між собою, не говорячи навіть про щось серйозніше. Але цей день залишився чорним у календарі Джонні. Він працював на сицілійського боса, який здобув славу і трон криміналу за дуже вдале розповсюдження наркотиків: маріхуани, опіуму, героїну. Йому належало чи не найбільше закладів, барів, ресторанів, клубів, де він мав точки збуту “кайфу”. Жодного разу не провалювався: міліція була підкуплена в тих районах. Джонні Чарльтон був його консільєро. Цього разу йому випало завдання убити... свого кузена. Його серце вперше сколихнулось. Він практично виріс з Мікі: ходив до школи разом, обидва кинули її в восьмому класі і прилучились до вуличної банди. Джо був першим запрошений приєднатися до сім’ї, бо через проблеми з наркотиками Мікі мав не дуже велику популярність, хоча його боялися на вулицях.
Справа в тому, що Мікі став просто надзалежним від героїну, практично завжди був нетверезим. Гроші у нього зменшувалися з часом через це задоволення і одного разу стався інцидент: коли, під час купівлі дози героїну, він виявив, що грошей у нього не вистачає навіть на десяту частину. Злий, мов тигр, кинувся на наркодилера і проткнув йому плече, а потім ще й “пописав” лице. Може все б і обійшлося, але то був не той випадок (все-таки він не Лакі Лучанно). Наркодилер був із сім’ї, з якою мали дружні стосунки саме їхня. Бос не любив такої безвідповідальності, уже багато разів поперджував і просив Мікі не влізати в сутички з ким попало, і той завжди обіцяв виправитися або просто лукавенько посміхався. Джонні Чарльтон мав це зробити для репутації сім’ї. Коли він зайшов у вхідні двері пройшов ще кілька кроків і витягнув револьвер. Мікі в той час не бачив його, він лежав на дивані і дрімав, а на животі лежав папірчик з нетягнутою дозою. Джо підішов до брата. Він дивився на того, мов мама на дитину, яка прийшла п’яна після вечірки. Постоявши хвилини зо дві, Джонні взяв невеличку подушку, приклав до обличчя кузена. Ще кілька секунд дивився він на нього, закрив очі... і вистрілив. Одного разу вистачало, щоб чийсь мозок розірвало на шматки. Полились сльози... Джо впав на коліна і пригорнувся до брата. Він нічого не казав вголос і в душі також. За мить прибігла донечка Меліса. Не розуміючи, що тут коїться вона усміхалася, а Джо плакав... Скоренько встав, схопив маленьку на руки і сказав, що вони бавляться з татом. Він послав її до машини, де сидів його компаньйон. Мала була смілива, вся в батька, і тому, не боячись, залізла в машину. Джонні знову повернувся до, вже мертвого, брата. Закровавлену подушку закинув на верх антресолі. Той героїн він закрутив і положив в кишеню. Труп виявився важким, тому треба було постаратися донести його до басейну. Джо витягнув хусточку, повитирав револьвер, а потім поклав його у руки Мікі. Ноги спустив у воду. Тяжко зітхнувши він випрямився, поправив комірець чорного, дорогого піджака і рушив до машини...

[Нестор]

Сон
У п’ятницю після тяжкого навчального дня я, як завжди, прийшов додому. Нарешті міг відпочити, адже це був останній день тижня. Сів на м’яке крісло. Задерши голову догори, почав думати про всілякі речі. Пройшло небагато часу, як почув стукіт у вікно. З великим зусиллям, повернув голову. І, що ви думаєте, я побачив помаранчеву пташку. Підійшовши до вікна, почав розглядати маленьку. Вона виглядала, як вогняна куля; крила, які в неї були червоногарячого забарвлення, плавно переходили в апельсиновий тулуб. А найбільше мене зацікавило те, що дзьоб пташки був орлиним. Перший раз мої очі бачили таке прекрасне чудо природи.
— Відкрий вікно, Андрію, — нервово сказала вона, — я вже тут змерзла поки тебе дочекався.
Нижня щелепа в мене відпала (не кожного дня випадає бачити птаха, який говорить). З квадратними очима, я відкрив вікно. Пташка залетіла у кімнату, сіла на спинку дерев’яного стільчика і час від часу подивлялась на мене, начебто чекала запитань. Нарешті я зважився.
— Ти розмовляєш?!
— Так, а що тут незвичайного? — запиталась вона мене з іронією, наче в якогось дурника.
— Та так, нічого особливого, тільки те, що зараз зі мною розмовляє пташка, яка схожа на апельсин! — відповів я трохи підвищивши тон, не відійшовши від маленького шоку.
— По-перше, я не пташка, а птах. Люди називають мене помаранчевим Орлом. А по-друге, якщо ти, ще раз грубо щодо мене висловишся, я буду змушений покинути тебе! — обурився він.
Орел обернувся до мене хвостом.
— Вибач, будь-ласка, — промовив я, зрозумівши, що образив його, — я не навмисне, повір, я не хотів тебе образити... Я... просто... ніколи не бачив і не чув про птахів, які вміють спілкуватися з людьми.
Птах, начебто і не чув моїх вибачень, продовжував стояти до мене задом. Далі я зрозумів, що треба робити:
— Адже ж я перший раз маю змогу говорити з таким красивим і мужнім орлом, як ти, — ласкаво промовив я.
Орел обернувся до мене, усміхнувся, наче показував, що все мені прощає, закрив очі і через секунд три почав сяяти, чим раз тим більше, з його маленького хвоста виростав більший, різнобарвний хвіст. Ще, через декілька секунд і самий тулуб почав збільшуватись і набирати різних тонів забарвлення. За мить, і маленька пташка перетворилася у красиву жар-птицю. Не встиг і кліпнути, як вона зайнялася полум’ям. З несподіванки, відскочив назад. Спочатку злякався, а потім підійшов ближче і на моєму обличчі з’явилася непомітна посмішка. Я так милувався цим, неначе спостерігав за заходом сонця, або за веселим танком сніжинок. Хотілося, щоб це видовище ніколи не закінчувалося. Полум’я було сповнене любов’ю і добротою, яке надихало мене зробити щось хороше.
Довго наважуючись, я простягнув руку до вогню... і враз моє тіло теж охопило полум’я. Здригнулася душа, але цього разу я не злякався, бо я був сповнений радості, я відчував, як навіжено стукається моє серце, мені здавалося, що ось-ось і воно вискочить з грудей.
Ми з орлом піднялися вверх сантиметрів на сорок. Мені було так добре, що я згорнув повіки, а коли відкрив то побачив, що ми уже не в мене в квартирі. Ми порували між хмарами... Але я не переймався, знав, що все гаразд. Підлетівши до хмаринки, полум’я положило мене на неї і відразу ж вщухло.
— Ну все, друже, прощавай. Мені час в мій світ, — прийнявши свій попередній вигляд, сказав орел. — Адже ж я виконав своє завдання !.. Ти зрозумів, що таке добре слово.
— Яке слово ?..
Але було вже пізно. Орел зник так само, як і вогонь. Я знов закрив очі. Але замість того, щоб лежати на хмарці, опинився у своєму ліжку. Не хотілось вірити, що це був тільки сон. Скоренько забіг до кімнати, де зустрів свого вогняного друга. Став посеред кімнати і мало не заплакав. Щось мені засвітило у очі з кута кімнати. Підійшовши, зразу ж зрадів — це була пір’їнка, яка жевріла, як кусочок вугілля. На лиці пройнялась усмішка. І аж тепер я задумався, щодо слів орла. Я зрозумів, який чутливий наш внутрішній світ до слів. Уявити тільки собі, що твориться з душею, коли їй сказати, щось нехороше.
— Андрію, чого ти стоїш? Іди їсти... — сказала мені мама, потираючи руками очі.
Я скоренько заховав пір’ячко і радісно пішов на кухню.

[Нестор]

Любов
Кожна людина в світі любила, любить або ще буде любити, незалежно від віку і статі. Любов — це невід’ємна частинка меню життя. Там так само є Ненависть, Сльози, Злість, Надія, Віра. Але саме Любов є найбільш вживаним серед людей. Це як солодке гарне вино. Люди із великим задоволенням п’ють його, в різних мірах і в різних цілях. Різні випадки бувають. Наприклад, щодо цілі: можливо якась людина і не любить вино, але змушена показати, що задоволена ним. З цього виходить, що це задоволення неправдиве і обманливе, через що потім можуть бути катастрофічні наслідки, які можуть привести навіть до загибелі. А деколи може бути перебір, тобто оп’яніння. Це також має свої наслідки. Але все ж таки є такі люди, які вміють і хочуть насолоджуватись чудесним неповторним смаком вина. Здається, що це боги які пробують напій життя і радості, тому що вони такі веселі і безтурботні. Саме вони будуть завжди любити одне й те ж саме вино до кінця життя. Та ж не винні й ті люди, що люблять пробувати різні сорти вин, і часто шукати рідкісні види, щоб потім і їх любити до кінця днів.
Любити треба розумно, бо потім тебе й та сама любов з’їсть. Чому Ромео і Джульєтта повмирали, тому що любили одне одного, тому що любов спіймала їх і не хотіла відпускати, адже вони самі цього бажали, щоб любов їх уєднала навіки, і вона це зробила і показала, що багато чого може зробити: підняти людину морально і навіть матеріально, або ж принизити, опустити її нижче землі, а той убити може. Не треба її недооцінювати. Вона не розуміє жартів.
Отож любіть, любіть і ще раз любіть... але...

[Нестор]

Музика серця
Чи є музика в серці? “Звісно що є” — скаже вам людина емоційна, або закохана... Насправді там нічого нема, крім нього самого, яке качає кров по цілому тілі. Музика серця — це вигадка людини, яка хоче побачити світ красивим, адже серце є головним джерелом кохання, яке бачить світ, яким він власне є насправді. Ці слова про серце також брехня! Але про те серце, яке знаходиться в тілі, а не в душі... Багато людей не задумуються над змістом слів про серце, вони не задумуються, що то серце вони самі собі створюють у душі, тому деколи і кажуть, що людина є без серця, без серця, яке дає їй музику, любов. Дуже важко знайти його в людях... душа так далеко інколи схована, що її треба витягати на світло пласкогубцями...
Мало хто на землі чує музику в серці. Для того людина має бачити у сні три басейни різного кольору, і коли пірнаєш у один басейн чуєш одну музику, коли в другий — другу, в третій — третю. Такі люди бачать світ у кольорах веселки, чорний колір у них світлий, а білий ще світліший, хоча кольори залишаються такими, як вони є. Люли шукайте те серце, яке ви колись народили і забули про нього, або просто не мали...

[Нестор]

Оцініть будь-ласка мої твори...

[Сабєц]

Друже не пиши так багато,,,я так просто не люблю читати де цілий том написано!!!я думаю що не тільки я один!!!
Я нічого не прочитав!!!!
Тому тобі нічого толково не відпишу!!

[chuk]

Сабэц точно Габен

[satyrn]

[Сабєц]

chuk!
А вухо не болить???

[Пашка]

Скільки тобі років несторе???? тоді дам оцінку !!

[Нестор]

Мені 15 років... деякі твори писав два роки тому...

[Пашка]

На свій вік ти виглядаєш зрілим чоловіком і твої твори мають глибокий філософський зміст. ти Романтик по натурі і пишеш коли є натхнення, а натхнення приходить тоді , переважно ,коли закоханий або коли споглядаєш зоряне безхмарне небо.( прада є синтаксичні помилки ,але то таке )))

ще в твоїх творах проглядається вплив різної літератури, переважно художньої !

гарні твори

пиши більші( тобто довші) і більше думай !!!

[Нестор]

Люблю її
Люблю її я до нестями… до втрати глузду… так хочеться доторкнутись її губ… але лячно!.. лячно скривдити. Це ніби роса на листочку… так красиво виглядає… але боїшся й дихнути на неї… Так заворожує, манить до себе, серце стискається від болю, не пускає… Не пускає, кажучи: « не добра вона, зла погана відьма, приворожить, а потім залишить десь серед поля, регочучи разом з сатаною…» . Не хочу вірити йому, а хочу… впасти їй на груди… і нікуди більше не йти… так добре з нею… напевно краще ніж в Раю… Вона – мій Рай… Вона – мій ангел… і… я, як той Горбун, продав би свою душу хоч за мить в її обіймах, в теплоті її серця… обгорнувся б її волоссям… тепер я молюсь їй... не Богу Христу, а їй лукавій, що мене заворожила... і глупий той світ є за те, що відьми такі чатують… чекають на тебе… і… хап!... не відпустить!.. скрутить тебе, серце вирве з грудей палаючих! Та… нехай… нехай розтерзає мою душеньку грішну задля забави, для втіхи… і тільки очі, заплакані кров*ю, опущу я… не зронивши ні слова з уст моїх… віддам!.. віддам я своє серце!

[krilyk]

Несторе, а ти дівчатам давав свої твори читати? Я бачу вони саме про них або про неї одну. Не тормози...нехай читають і шаленіють...а результат сам прийде.